Тема 9. Продуктивність праці в залежності від ергономічних рішень та умов комфорту на виробництві

План

1. Стрес,стомлення, захворювання їх профілактика.
2. Основні результати дослідження продуктивності праці
3. Планування ергономічних заходів з метою підвищення продуктивності праці та недопущення професійних захворювань.

1.Стрес на робочому місці

Внаслідок дії стресів зростає кількість загальних захворювань, в т.ч. психічних, серцево-судинних, шлунково-кишкового тракту тощо, які призводять до росту випадків смерті від загальних захворювань осіб працездатного віку. Невипадково у березні 2020р. Рада безпеки життєдіяльності населення на своєму засіданні розглянула питання «Про природну смертність (смерть від загального захворювання) на виробництві. Якість та результативність медичних оглядів працівників».

Термін «стрес» у фізіологію та психологію вперше у 1932 році ввів Уолтер Бредфорд Кеннон у своїх роботах з універсальної реакції «боротись чи втікати». Досить часто авторство терміну передають відомому канадському фізіологу Гансу Сельє, проте використовувати поняття стрес він почав лише у 1946 році для пояснення загальної адаптаційної напруги.

Стрес – захисна реакція організму (в т.ч. нервової, гормональної та ін. систем) у відповідь на дуже сильну дію (подразник) зовні, яка перевищує норму. Він пов'язаний з викидом великої кількості адреналіну, який необхідний для адаптації організму до стресової ситуації. Але коли таких ситуацій надто багато, організм «дає збій», слабіє, втрачає фізичне і психічне здоров'я: від порушення імунітету до сильних неврозів.

Походження стресових факторів (стресорів) різноманітне: фізичні, хімічні, теплові, соціальні, психічні чинники. Напруга, втома, біль, приниження, втрата крові, довготривала фізична або розумова робота, безсоння, раптовий успіх, проте, незалежно від того позитивні чи негативні чинники, - відповідь організму буде однаковою.

Стрес не завжди є результатом порушення. Будь-яка нормальна діяльність – гра в шахи, емоційні обійми, придбання цуценяти, можуть обумовити розвиток стану стресу, не завдаючи організму шкоди. У тому випадку, коли інтенсивність впливу та його тривалість перевищують функціональні можливості протидій організму людини, а вплив має різко негативний характер, такий стан називається дистрес (протил. - еустрес).

Ознаки та причини стресів

Важливо знати які події і у яких випадках є стресогенними саме для вас – це допоможе пом'якшити негативні наслідки. Також важливо навчитись виявляти у себе ознаки стресової напруги та переводити ці сигнали зі сфери почуттів (емоційної) у сферу розуму (раціональну) і тим самим ліквідувати небажаний стан.

Ознаки стресової напруги: 1) неможливість зосередитись на будь-чому; 2) занадто часті помилки в роботі; 3) погіршення пам'яті; 4) постійне відчуття втоми; 5) дуже швидке мовлення; 6) думки зникають; 7) безпричинні болі у голові, спині, шлунку; 8) робота не надає колишнього задоволення; 9) втрата почуття гумору; 10) різко зростає кількість викурених цигарок; 11) пристрасть до алкогольних напоїв; 12) постійне відчуття голоду або навпаки втрата апетиту.

Якщо у вас присутні деякі з вище перерахованих основних ознак стресу, спробуйте знайти його причину. Причини стресового напруження: 1) набагато частіше доводиться робити не те, що б хотілося; 2) постійно бракує часу – не встигаєте нічого зробити; 3) постійно хочете спати; 4)бачите надто багато кольорових снів, особливо коли дуже втомилися за день; 5)дуже багато палите та/або споживаєте більше ніж звичайно алкогольних напоїв; 6)майже нічого не подобається; 7)постійні конфлікти, як дома, так і на роботі; 8)відчуваєте незадоволеність життям і жити взагалі не хочеться; 9) з'являється комплекс неповноцінності; 10)немає з ким поговорити про свою проблему, ніхто не розуміє; 11)не відчуваєте поваги до себе. 12)є якесь хронічне захворювання або постійно турбує біль; 13)не задоволені своїм особистим та сексуальним життям.

Професійно-емоційне вигорання – реакція на хронічні робочі стресори

У широкому колі професій емоційне вигорання виступає окремим аспектом стресу – відповідною реакцією на хронічні робочі стресори. Відзначають найбільшу частоту і виразність стресу в професіях комунікативних, де є постійний контакт з людьми. Синдром емоційного вигорання пов’язано з напруженою психоемоційною діяльністю: інтенсивне спілкування, переробка та інтерпретація одержуваної інформації і прийняття рішень.

Фактор розвитку емоційного вигорання – дестабілізуюча організація діяльності та неблагополучна психологічна атмосфера: нечітка організація і планування праці, недостатність необхідних коштів, багатогодинна робота, наявність конфліктів як в системі «керівник – підлеглий», так і між колегами. Зрозуміло, що певні особливості характеру особи можна назвати факторами ризику в плані появи емоційного вигорання.

Виділяють ще один чинник, що обумовлює синдром емоційного вигорання – наявність психологічно важкого контингенту, з яким доводиться мати справу при спілкування (важкі хворі, конфліктні клієнти, «важкі» підлітки і т.д.).

В даний час виділяють близько 100 симптомів, так чи інакше пов’язаних з синдромом емоційного вигорання. Перш за все, умови професійної діяльності часом являються причиною синдрому хронічної втоми, який часто супроводжує синдром емоційного вигоряння. При синдромі хронічної втоми типові скарги хворих: прогресуюча втома, зниження працездатності; погана здатність переносити раніше звичні навантаження; м’язова слабкість; біль в м’язах; розлади сну; головні болі; забудькуватість; дратівливість; зниження розумової активності та здатності до концентрації уваги. У осіб, що страждають синдромом хронічної втоми, можуть реєструватися болі в горлі.

У всьому світі стали звертати увагу на загрозу, яку несе з собою стрес, не менш серйозно, чим на серцево-судині та онкологічні недуги, після того як був виявлений прямий зв'язок між стресами та цимизахворюваннями.

Види стресу

Фізіологічний стрес пов'язаний з об'єктивними змінами умов життєдіяльності: мікроклімат, радіація, шум, вібрація, природні стихійні лиха (землетрус, повінь, виверження вулкану) та навіть затоплення квартири сусідами.

Психоемоційний стрес виникає з особистої позиції індивіда. Людина реагує на те, що її оточує згідно зі своєю інтерпретацією зовнішніх стимулів, яка залежить від особистісних характеристик, соціального статусу, рольової поведінки, віку, вихованості, життєвого досвіду. Скажімо, крадіжка гаманця для одного стане стимулом бути уважнішим, сконцентрованим, більше попрацювати, щоб повернути втрачене. А іншого навпаки охопить апатія, відчуття своєї нікчемності та постійного невезіння.

Повна відсутність стану стресу при впливі збуджуючих факторів означає смерть.

Три стадії розвитку стресової ситуації (за Г. Сельє)

1) Стадія тривожності – характеризується зменшенням розмірів вилочкової залози, селезінки, лімфатичних вузлів, що пов'язано активацією глюкокортикоїдів.

2) Стадія резистентності – розвивається гіпертрофія кори наднирників зі стійким підвищенням секреції кортикостероїдів та адреналіну. Вони збільшують кількість циркулюючої крові, підвищують артеріальний тиск, підсилюється утворення печінкою глікогену, підвищується стійкість та протидія організму до подразників,активізується розумова та м'язова діяльність, мобілізується воля та бажання подолати незвичні обставини або надзвичайну ситуацію. Якщо дія стресору на цій стадії припиняється або слабшає, зміни, які він викликав, поступово нормалізуються.

3) Стадія виснаження. Однак, якщо вплив патогенного фактору не припиняється, він продовжує бути надто сильним і тривалим, розвивається стійке виснаження кори наднирників. Знову з'являються реакції тривожності. Ці процеси є необоротними і закінчуються загибеллю організму (смертю).

Фізіологічні зміни в організмі у відповідь на дію стресорів

При зіткненні з труднощами існують такі основні типи реагування: активний – це боротьба; пасивний – це втеча; компромісний – це терпіння. Незалежно від типу реагування перша реакція однотипова – мобілізація функціональних можливостей для подолання надто високих потреб.

Після впливу на організм стресового подразника активізується функція гіпофізу. Він починає в підвищеній кількості виділяти адренокортикотропний гормон, який у свою чергу стимулює діяльність кори наднирників. Ті ж починають виробляти більше гормонів, зокрема кортикостероїдів. Кортикостероїди стимулюють механізми, завдяки яким організм пристосовується (адаптується) до нових умов (сучасного технічного прогресу, інформаційного перевантаження, соціальних, політичних, екологічних умов).

Адаптація

Адаптація – це біологічна функція стресу, яка забезпечує захист організму від загрозливих та руйнівних впливів, як психічних, так і фізичних. Але здатність до адаптації не безмежна та поступово втрачається з віком.

Захворювання, викликані стресом

Соматичні хвороби

Хоча синдром адаптації має захисний та пристосувальний характер, в деяких випадках відповідна реакція організму може виявитись не адекватною умовам, які її викликали: сильнішою ніж треба, надто слабкою або спотвореною, що стає причиною наступних патологічних змін в організмі. Ці зміни Г. Сельє назвав «хворобами адаптації». Вирішальне значення мають не сильні, але рідкісні зворушення, анеприємності, які діють постійно день в день. Вони непомітно підточують сили людини та викликають хронічні патологічні процеси.

Ішемічна хвороба серця. Найбільш розповсюдженим розладом серцево-судинної системи, який виникає в результаті частого психоемоційного збудження є ішемічна хвороба серця та атеросклероз. У процесі дії стресора активізується гіпофіз, гіпоталамус, наднирники, виділяється адреналін. В результаті підвищується пульс, артеріальний тиск, дихання,у крові збільшується рівень жироподібних речовин – ліпідів. Якщо організм не витрачає їх м'язовими зусиллями, жир відкладається на внутрішній поверхні стінки судин. Згодом там утворюється сполучна тканина, накопичується кальцій , звужується просвіт судин, погіршується їх пружність, розвивається атеросклероз, а згодом – ішемічна хвороба.

Артеріальна гіпертензія або гіпертонічна хвороба виникає в результаті порушення тонусу судин, який регулюється нервовою системою. Якщо людини постійно стикається з ситуаціями, при яких підвищується психоемоційне напруження, тонус судин весь час залишається високим, патологічним щодо повсякденних потреб організму. Це призводить до підвищення артеріального тиску.

Виразкова хвороба. Постійні розлади нервової системи викликають захворювання шлунково-кишкового тракту (гастрит, виразка шлунку і 12-ти палої кишки). В нормальних умовах шлунковий сік діє тільки на їжу, яка потрапляє у шлунок. Під час стресу, в результаті збудження нервової системи, шлунковий сік починає виділятись не залежно від того чи є у шлунку що перетравлювати. Він порушує цілісність (роз'їдає) слизову оболонку шлунка та 12-ти палої кишки. Коли це продовжується тривалий час, на ній виникають ерозії, а згодом і виразки.

Також слід сказати, що довготривалий стрес значно погіршує функції та можливості імунної системи, частіше загострюються хронічні хвороби, важче перебігають запальні, бактеріальні, вірусні та інші захворювання.

Психічні хвороби

До психоемоційних наслідків стресу можна віднести депресію, «синдром хронічної втоми», неврози, зокрема істерію та психастенію. Синдром хронічної втоми спостерігається у кожної другогопрацівника, що пов'язане з великими вимогами на роботі, невиконанням роботодавцем норм трудового кодексу, зменшенням часу відпочинку у робітника, непорозуміннями в сім'ї. Результатом чого є безсоння, постійна напруженість, дратівливість. Без належної корекції такого стану може початись депресія, яка у свою чергу є стресом для організму. І щоб розірвати це «замкнуте коло» напевне доведеться звернутись до лікаря спеціаліста.

Неврози розвиваються частіше у людей, яких за типом темпераменту можна віднести до холериків та меланхоліків.

Істерія – результат слабкого типу нервової системи. Вона характеризується перевагою емоційних реакцій, близьких до безумовних рефлексів. Тобто процеси збудження різко переважають над процесами гальмування. В такому стані людина плутає вигадане з дійсним, втрачає критичне відношення до свого оточення, стає дуже знервованою, образливою.

Психастенія виявляється в недовірі до своїх здібностей, пам'яті, зниженні самооцінки, перебільшенні своїх вигаданих страждань. Ці прояви мають надто нав'язливий характер.

Стрес і нервові процеси

Орієнтовний рефлекс

При очікуванні нового незвичайного подразника у людини загострюється слух, увага, напружуються м'язи, у фізіології така реакція називається орієнтовним рефлексом. Якщо подразник, який викликав орієнтовний рефлекс є шкідливим для організму, це може призвести до стресу. Прикладом може бути аварійна ситуація на дорозі. Водій концентрується, напружується, щоб уникнути аварії, але вона все ж таки трапляється. Внаслідок цього – стрес.

Якщо стресова ситуація вирішується позитивно, організм тренується, загострюється увага, воля. У енергійних та впевнених у собі людей будь-які труднощі викликають ентузіазм та з успіхом долаються. Навпаки, у людей зі слабкою волею життєві перешкоди руйнують орієнтовний рефлекс, що робить їх нерішучими безпорадними.

Стан афекту

При дії надто сильного та довготривалого подразника на нервову систему, процес збудження може охопити нервові клітини головного мозку. У такому стані гальмівні рефлекси не спрацьовують і людина повністю втрачає контроль над своїми діями. Такий стан організму називається – стан афекту. Багато кримінальних злочинів скоюється саме в стані афекту.

Тому виникає питання як протидіяти стресу?

Способи боротьби зі стресом (стрес-менеджмент)

Методи самодопомоги

Зупинимося на природних способах регуляції організму, саморегуляції:

1)ніколи не страждайте поодинці (не тримайте в собі свої тривоги, проблеми), поговоріть з тим, кому довіряєте – друзями, котом (мовчазним і благородним слухачем);

2)прийміть теплий душ, розслабтеся і дайте волю сльозам (вода їх змиє, а шум води заспокоїть);

3)ретельно проаналізуйте ситуацію – там, де немає виходу, повинен бути вхід (в нову кращу ситуацію);

4)використовуйте всі види терапії: музика (тиха, неголосна, улюблена); природотерапія (альбоми з натюрмортами; прогулянки на свіжому повітрі; спілкування з тваринами тощо); трудотерапія (прибирання вдома тощо); лікування сном (коли хочеться і скільки хочеться); часте миття рук під струменем холодної води; масаж; розрядка емоцій (висловити вголос або письмово все, що ви хотіли і хочете сказати);

5)управлінням диханням, тонусом м’язів, рух;

6)самонакази, самопрограмування і самозаохочення: згадати ситуацію, коли ви впоралися з аналогічними труднощами; сформулюйте текст програми , для посилення ефекту використовуйте слова “саме сьогодні”,”Саме сьогодні у мене все вийде”; “Саме сьогодні я буду найспокійнішій і витриманіший” і т.д. У випадку навіть незначних успіхів хвалити себе, подумки кажучи: “Молодець!”, “Розумник(ця)!”, “Здорово вийшло!” і т.д., знаходьте можливість хвалити себе протягом дня не менше 3-5 разів.

Щоб допомогти собі зняти стрес, необхідно переключити увагу від щоденних справ на улюблені заняття, частіше бувати в тихих, спокійних місцях, відволікатися від негативних думок за допомогою якихось справ, наприклад, прибирання, читання і т.п.

Обов'язковим є налагодження режиму роботи та відпочинку. Відпочивати потрібно активно, займаючись улюбленою справою. Сон повинен тривати не менше 8-9 годин. Для поліпшення якості сну необхідно включити в свій повсякденний розпорядок фізкультуру (вранішні чи вечерні пробіжки, зарядка вранці); прогулюватись на свіжому повітрі; приймати розслаблюючі ванни; звернути увагу на свій раціон: частіше вживати натуральні продукти, замінить каву і чорний чай на трав'яні чаї.Корисно дотримуватись певної дієтиз підвищеним вмістом вітамінів та мікроелементів згідно з віком, статтю, наявними хворобами.

До специфічних методів можна віднести: релаксацію, концентрацію, ауторегуляцію дихання, аутогенне тренування.

Релаксація – дуже корисний та легко засвоюваний метод, за допомогою якого можна частково або цілком позбутися фізичної та психічної напруги. Але є одна неодмінна умова – мотивація, тобто людина повинна чітко знати для чого їй це треба.

Концентрація - передбачає виконання спеціальних вправ на зосередження, уваги.

Ауторегуляція дихання – свідомо керуючи подихом, людина має можливість використовувати його для заспокоєння, зняття напруги, як м'язової, так і психічної. Відомо, що при стресі частішає серцебиття, дихання стає частим и переривистим, тож дихальні вправи і медитація в тиші і спокої протягом 5-10 хвилин в день поможуть привести думки в порядок і зняти напругу.

Аутогенне тренування – це вплив визначених розумових установок людини на зміну власних уявлень, переживань, відчуттів та інших психічних процесів, а також на стан окремих систем організму з конкретною метою. Тобто, іншими словами, аутогенне тренування- психофізіологічна саморегуляція без лікаря.

Професійна допомога

Професійну допомогу при стресі та його наслідках може надати психолог, психотерапевт, а у важких запущених випадках – психіатр. При необхідності лікар призначить антидепресанти, заспокійливі препарати, снодійні, адаптогени, коректори імунної системи, ліки для покращення апетиту. Ефективнимиє гіпноз, фізіотерапевтичні процедури - гімнастика, ванни, електросон, фітотерапія,застосовування адаптогенів.

Методи профілактики стресу

Спосіб життя – це повсякденне життя людини з раннього ранку до пізнього вечора, щотижня, щомісяця, щороку. Складовими частинами активного і релаксаційного способу життя є і початок трудового дня, і режим харчування , і рухова активність, і якість відпочинку, і взаємовідносини з навколишнім середовищем та людьми, що оточують, і реакція на стрес. Саме від людини спосіб життя – активним, продуктивним, здоровим або пасивним і безглуздим. Взагалі можна виділити декілька основних методів профілактики стресу. Це релаксація та аутогенне тренування, надання першої допомоги при гострому стресі, аутоаналіз особистого стресу та протистресовий стиль життя, який в себе включає:

• Відстоювання власних прав і потреб; встановлення низькостресових відносин взаємної поваги; ретельне відбирання друзів і зав'язування відносин, які є підбадьорливими і спокійними.

• Участь у цікавій, вдячній роботі, яка приречена на справжню винагороду. Збереження стимулюючого робочого навантаження, де періоди перевантаження і криз врівноважуються періодами перепочинку.

• Врівноваження небезпечних подій корисними цілями і позитивними подіями, до яких варто прагнути.

• Збереження гарної фізичної форми, добре харчування, рідке вживання алкоголю і тютюну.

• Витрачання енергії на види діяльності, які в цілому приносять почуття задоволення (робота, громадська діяльність, відпочинок, культурні заходи, сім'я, близькі друзі, при потребі - перебування на самоті).

• Знаходження задоволення в простій діяльності – споглядання сходу сонця, розквітлих квітів, поверхні моря, приготування смачної страви, гра з дитиною.

• Насолода життям у цілому; можливість глузувати з себе; мати добре розвинуте почуття гумору.

• Здатність виражати природні потреби, бажання і почуття без виправдання.

• Ефективний розподіл часу, уникнення напружених ситуацій.

Поради роботодавцям

Для зниження впливу стресів роботодавець має сформувати позитивний соціально-психологічного клімат в колективі: взаємодовіру, доброзичливу і ділову критику, уникнення зайвого тиску на підлеглих і визнання права самостійно приймати рішення без страху покарання за можливі помилки, їх достатня поінформованість про стан справ на підприємстві, задоволеність приналежністю до колективу, високий ступінь взаємодопомоги. Для цього слід: уникати монотонної роботи та надто високої відповідальності за неї, ризику для здоров’я та життя; забезпечити працівників інформацією про діяльність організації та гідною матеріальною винагородою, можливістю професійного і особистого розвитку; психологічну сумісність співробітників, чітко розподілити їх функціональні обов’язки; налагоджувати психологічні контакти з підлеглими – не кажучи вже про створення належних – здорових і безпечних умов праці (ст.43 Конституція України).

Байдужість до стану здоров'я працівників та умов їх роботи неприпустима. Не тільки тому, що людське життя і здоров'я – найвища цінність (зокрема, згідно ст.3 Конституції України) , а й тому, що фізично і морально здоровий працівник швидше і краще виконує роботу.

Вплив втоми на безпеку праці.Стомлення і перевтома.

Будь-яка діяльність, якщо вона оптимальна для організмупо інтенсивності і тривалості та проходить у сприятливих виробничих умовах, позитивно впливає на організм і сприяє його удосконалюванню. Ефективність діяльності людини базується на рівні психічної напруги, яка прямо пропорційна складності завдання. Психічна напруга - це фізіологічна реакція організму, яка мобілізує його ресурси (біологічно і соціально корисна реакція). Під впливом психічної напруги змінюються життєво важливі функції організму: обмін речовин, кровообіг,дихання. В поведінці людини спостерігається загальна зібраність, дії стають більш чіткими, підвищується швидкість рухових реакцій, зростає фізична працездатність.

При цьому загострюється сприйняття, прискорюється процес мислення, поліпшується пам'ять, підвищується концентрація уваги. Пристосувальні можливості психічної напруги тим більші, чим вище психічний потенціал особистості. Механізм емоційної стимуляції має фізіологічний бар'єр, за яким настає негативний ефект. При надмірній інтенсивності чи тривалості робота приводить до розвитку вираженого стомлення, зниження продуктивності, неповного відновлення за період відпочинку. Стомлення - загальний фізіологічний процес, який супроводжуються усі види активної діяльності людини. З біологічної точки зору стомлення - це тимчасове погіршення функціонального стану організму людини, що виявляється в змінах фізіологічних функцій і є захисною реакцією організму. Воно спрямоване проти виснаження функціонального потенціалу центральної нервової системи і характеризується розвитком гальмівних процесів у корі головного мозку.

Втома– це сукупність тимчасових змін у фізіологічному та психологічному станілюдини, які з'являються внаслідок напруженої чи тривалої праці і призводять допогіршення її кількісних і якісних показників, нещасних випадків. Втома буває загальною, локальною, розумовою, зоровою, м'язовою та ін. Оскільки організм – єдине ціле, то межа між цими видами втоми умовна і нечітка. Хід збільшення втоми та її кінцева величина залежать від індивідуальних особливостей працюючого, трудового режиму, умов виробничого середовища тощо.

Залежно від характеру вихідного функціонального стану працівника втома може досягати різної глибини, переходити у хронічну втому або перевтому. Перевтома – це сукупність стійких несприятливих для здоров'я працівників функціональних порушень в організмі, які виникають внаслідок накопичення втоми.

Основною відмінністю втоми від перевтоми є зворотність зрушень при втомі і неповна зворотність їх при перевтомі.

Позамежні форми психічної напруги викликають дезінтеграцію психічної

діяльності різної виразності. При цьому втрачається жвавість і координація рухів,знижується швидкість відповідних реакцій (гальмівний тип), з'являються непродуктивні форми поводження - гіперактивність, тремтіння рук, запальність, невластива різкість і ін. (збудливий тип). Обидва типи позамежної напруги супроводжуються вираженими вегетативно-судинними змінами (блідість обличчя,краплі поту, прискорений пульс). До суб'єктивних ознак перевтоми відноситься почуття втоми, бажання знизити ритм роботи чи припинити її, почуття слабості в кінцівках.

Важке стомлення - крайній варіант фізіологічного стану, що граничить з патологічними формами реакції. При перевтомі порушуються відновні процеси в організмі. Прикмети втоми не зникають до початку роботи наступного дня. При наявності хронічної перевтоми часто зменшується маса тіла, змінюються показники серцево-судинної системи, знижується опір організму до інфекції і т. ін.

Відомо, що розвиток втоми та перевтоми веде до порушення координації рухів, зорових розладів, неуважності, втрати пильності та контролю реальної ситуації. При цьому працівник порушує вимоги технологічних інструкцій, припускається помилок та неузгодженості в роботі; у нього знижується відчуття небезпеки. Крім того, перевтома супроводжується хронічною гіпоксією (кисневою недостатністю), порушенням нервової діяльності.

Проявами перевтоми є головний біль, підвищена стомлюваність, дратівливість,нервозність, порушення сну, а також такі захворювання як вегето-судинна дистонія,артеріальна гіпертонія, виразкова хвороба, ішемічна хвороба серця, інші професійні захворювання.

Втома характеризується фізіологічними та психічними показниками її розвитку.

Фізіологічними показниками розвитку втоми є артеріальний кров'яний тиск,

частота пульсу, систолічний і хвилинний об'єм крові, зміни у складі крові.

Психічними показниками розвитку втоми є: погіршення сприйняття подразників, внаслідок чого працівник окремі подразники зовсім не сприймає, а інші сприймає із запізненням; зменшення здатності концентрувати увагу, свідомо її регулювати; посилення мимовільної уваги до побічних подразників, які відволікають працівника від трудового процесу; погіршення запам'ятовування та труднощі пригадування інформації, що знижує ефективність професійних знань; сповільнення процесів мислення, втрата їх

гнучкості, широти, глибини і критичності; підвищення дратівливості, поява

депресивних станів; порушення сенсомоторної координації, збільшення часу реакцій на подразники; зміни частоти слуху, зору.

Характер втоми залежить від виду трудової діяльності тому, що функціональні

зміни в організмі при втомі переважно локалізуються в тих ланках організму, які несуть найбільше навантаження. На основі цього втома поділяється на фізичну та розумову за співвідношенням глибини функціональних змін у різних аналізаторах, фізіологічних системах, відділах центральної нервової системи тощо.

Як зазначено вище, особливістю фізичної праці є те, що вона викликає фізичне напруження організму при виконанні роботи. При сильному напруженні продовження роботи стає неможливим, і виконання її автоматично припиняється, а організм одразу переходить у фазу відновлення працездатності. Відновлення сил відбувається інтенсивно і у порівняно короткий період. Тому втому можна розглядати як сформоване в ході еволюції біологічне пристосування організму до навантажень. Однак, залежно від важкості роботи потрібен певний час на відпочинок.

Помірна розумова праця може виконуватися досить довго. Розумова праця не має чітких меж між напруженням організму під час роботи і переходом у фазу відновлення сил. Втома при розумовій праці виявляється в нервовому напруженні, зниженні концентрації уваги і зменшенні свідомого її регулювання, погіршенні оперативної пам'яті і логічного мислення, сповільненні реакцій на подразники. Нервове напруження впливає на серцево-судинну систему, збільшуючи артеріальний тиск і частоту пульсу, а також на терморегуляцію організму та емоційні стани працівника.

Відновлювальні процеси після розумової праці відбуваються повільніше, ніж після фізичної праці. Несприятливі порушення в організмі працівника часто не ліквідуються повністю, а акумулюються, переходячи в хронічну втому, або перевтому та різні захворювання. Найбільш поширеними захворюваннями працівників розумової праці є неврози, гіпертонії, атеросклерози, виразкові хвороби, інфаркти та інсульти.

Втома породжує у працівника стан, який призводить до помилок в роботі, небезпечним ситуаціям і нещасним випадкам. Вчені наводять дані, які вказують, щокожному четвертому нещасному випадку передувала явно виражена втома.

Але, як зазначалося раніше, виробнича втома, як наслідок впливу на організм працівника трудових навантажень і умов виробничого середовища, відіграє, в першучергу, захисну роль і стимулює відновлювальні процеси. Тому заходи по запобіганню втоми ні в якому разі не мають за мету ліквідувати це явище. Вони спрямовуються на віддалення в часі розвитку втоми, недопущення глибоких стадій втоми і перевтоми працівників, прискорення відновлення сил і працездатності.

Боротьба зі втомою, в першу чергу, зводиться до покращення санітарно-гігієнічних умов виробничого середовища (ліквідація забруднення повітря, шуму, вібрації, нормалізація мікроклімату, раціональне освітлення тощо). Особливу роль у запобіганні втомі працівників відіграють професійний відбір, організація робочого місця, правильне робоче положення, ритм роботи, раціоналізація трудового процесу, використання емоційних стимулів, впровадження раціональних режимів праці і відпочинку тощо.

Крім того, для профілактики втоми працівників застосовуються специфічні

методи. Фізіологи обґрунтували умови підвищення працездатності, що сприяють ефективному попередженню стомлення:

- у будь-яку роботу потрібно входити поступово;

- умовою успішної працездатності є розміреність і ритмічність;

- звичність, послідовність і плановість;

- недбалість і квапливість у праці не припустима;

- фізіологічно обґрунтоване чергування праці і відпочинку, а також зміна форм діяльності (найбільш ефективним є відпочинок, зв'язаний з активним діяльним станом);

- сприятливе відношення суспільства до праці (мотивація праці і соціальні умови).

Вплив стресу на безпеку праці

Робочий стрес - хворобливий психоемоційний стан, що утворюється в процесі

праці. Поняття охоплює великий набір розладів, включаючи психічні захворювання (депресію, тривогу) та інші типи емоційних розладів (незадоволеність, стомлення, стрес, і так далі), неадекватна поведінка (агресія, наркоманія), порушення пам'яті або концентрації.

Ці порушення можуть призвести до незадовільного виконання працівником своїх обов'язків і завдати шкоди його здоров'ю. Робочий стрес також пов'язують з різними біологічними реакціями, які можуть підірвати здоров'я, наприклад серцева недостатність, або, у своїх крайніх проявах привести до смерті.

Робочий стрес - важлива проблема сучасного робочого місця. До його схильні близько третини працівників. Чверть працівників вважають, що їх робота є стресовим фактором у їхньому житті. Три чверті працівників вважають, що раніше (тобто покоління назад) робота була не такою виснажливою. Багато хто також визнають, що стрес є головною причиною плинності кадрів.

Причиною робочого стресу є умови праці. Питання про те, що має більший вплив - умови роботи або особисті характеристики працівника, є спірним. Різні відповіді на це питання породжують різні способи вирішення проблеми. Якщо вважати, що персональні особливості важливіше, то на перший план виходять пристосовуваність і навички спілкування. Передбачається, що ці навички допоможуть працівникові пристосовуватись навіть до не дуже гарних умов праці. Така точка зору підкреслює важливість стратегій допомоги працівнику у пристосуванні до змін умов праці.

Проте, індивідуальні розбіжності не можна не враховувати, очевидно, що не всі умови праці можуть бути однаково сприятливими для всіх працівників. Цей підхід вважає поліпшення умов праці головним способом запобігання стресу. Положення працівника на робочому місці теж впливає на рівень стресу. Хоча йому і піддаються всі працівники, але керівництво підприємства схильне до його менше за всіх. Працівники,які перебувають внизу професійної ієрархії свого підприємства, страждають від стресу найбільше, також як і їх безпосереднє начальство.

Проблеми на роботі частіше розглядаються з медичної точки зору, ніж з фінансової або соціальної. Багато досліджень підтверджують, що чим менше у працівника можливостей впливати на процес роботи, тим більше у нього ризик серцевої недостатності. Робочий стрес збільшує ризик розвитку захворювань опорно-рухової системи. Збільшується частота звернень до установ охорони здоров'я. До того ж, періоди вимушеної непрацездатності в таких випадках можуть бути значно довшим, ніж при звичайних виробничих травмах і хворобах.

Психологічні реакції на робочий стрес можуть викликати довготривалі негативні наслідки для здоров'я. Проводилися дослідження про те, як впливає такий стрес на серцево-судинну систему, зокрема, вивчався його зв'язок з артеріальною гіпертензією та порушеннями коронарного кровообігу.

Є 4 основних реакції організму на стрес:

Кров приливає до мозку і великих груп м'язів, при цьому шкіра, кінцівки і деякі органи недоотримають кисень і поживні речовини.

Активізується зона мозку, розташована близько мозкового стовбура, що викликає сильне почуття тривоги, загострюючи зір і слух.

У кров викидаються глюкоза та жирні кислоти. Погіршується робота травної та імунної систем.

Фізіологічні порушення можуть супроводжуватися розладами нервової та серцевосудинної систем, шлунково-кишкового тракту та ін.

До психологічних розладів належать агресивність, фрустрація, нервозність,

роздратування, тривога, нерішучість, швидкий розвиток втоми тощо. Фрустрація (лат."обман", марне чекання) – мотивація досягти мети за існуючої сильної перешкоди.

Крім того, стрес є причиною багатьох психосоматичних захворювань: психозів, неврозів, захворювань судин мозку, серцево-судинних захворювань та інфаркту міокарда, гіпертонічної хвороби, виразково-дистрофічних уражень шлунковокишкового тракту, нейроциркуляторної дистонії, зниження імунітету, онкологічних захворювань. Стрес впливає на статеві функції, генетичний апарат клітин, призводячи до вроджених порушень розвитку дітей, тощо. Вчені висловлюють припущення про існування зв'язку між стресовими навантаженнями та спонтанним абортом. Згубна дія стресу також проявляється у зростанні алкоголізму та наркоманії, підвищенні рівня травматизму, збільшенні кількості інвалідів та випадків самогубств.

При аналізі психофізіологічних небезпечних та шкідливих чинників велике значення приділяється стресу, що виникає внаслідок тривалого впливу на працюючого комбінованої дії психоемоційних перевантажень та небезпечних виробничих чинників.

За останні роки психоемоційний стрес став глобальною проблемою виживання людства. Це підтверджується тією увагою, яка приділяється стресу на міжнародному рівні. Стрес характеризують як захисне явище, як вісник захворювання, як причину порушень низки життєво важливих психофізіологічних функцій.

Стрес проявляється як необхідна і корисна реакція організму на різке збільшення загального зовнішнього навантаження. Він характеризується зростанням біоелектричної активності мозку, підвищенням частоти серцебиття, ростом потоку крові, розширенням кровоносних судин, збільшенням вмісту лейкоцитів у крові, тобто цілим рядом фізіологічних змін в організмі, що сприяють підвищенню його енергетичних можливостей, успішності виконання складних і небезпечних дій. Тому стрес є не тільки доцільною захисною реакцією людського організму, але й механізмом, який сприяє успіху трудової діяльності в умовах перешкод, труднощів і небезпек.

Між рівнем стресу і активацією нервової системи, яка породжується ним, з одного боку, та результативністю трудової діяльності - з іншого, немає пропорційної залежності. Відомо, що з ростом активації нервової системи до певного рівня, продуктивність праці підвищується, тоді як при подальшому зростанні активації вонапочинає падати, і рівень небезпеки зростає.

Отже, стрес позитивно впливає на результати праці (мобілізує організм і сприяє подоланню перешкод, які виникають в процесі праці) лише доти, доки не перевищить певного критичного рівня. При перевищенні цього рівня в організмі людини розвивається так званий процес гіпермобілізації, який викликає порушення механізмів аморегуляції та погіршення результатів діяльності аж до її зриву. Тому стрес, який перевищує критичний рівень, називають дистресом. Особливо небезпечним, як показали дослідження, є стрес в трудовій діяльності. Робота економістів, фінансистів,банківських службовців,менеджерів, працівників державних контрольно-ревізійних та податкових служб пов'язана з впливом на них негативно діючих стресорів, таких як: інтенсивність праці; зростання потоку інформації, яку необхідно опрацювати і використовувати у повсякденній практиці; дефіцит часу; відповідальність за прийняття рішень; гіподинамія; різні зовнішні впливи (шум, забруднення, випромінювання тощо); монотонність праці; порушення стереотипної системи праці (поломки техніки) тощо.

На сучасному етапі сильним стресом, який впливає на стан працівника та можливість небезпечних ситуації, є моббінг.

Моббінг - це "війна" на робочому місці, яка призводить до виникнення у працівників стресового стану. Значна частина робітників та службовців реагують на моббінг фізіологічними (виразка шлунку, серцево-судинні та онкологічні захворювання тощо) та психічними розладами, а інколи він призводить до травмування й самогубства.

Причин появи моббінгу досить багато, розглянемо основні з них:

- процес постійної модернізації, раціоналізації виробництва, який вимагає концентрації сил і уваги в процесі праці, що зумовлює високу продуктивність праці і, як наслідок, соціальну незахищеність працюючого;

- страх втратити робоче місце;

- психологічний терор, зумовлений заздрістю, марнославством і, як наслідок, створення інтриг, пліток, фізичного впливу. Все це створює поганий виробничий клімат і впливає на продуктивність праці та безпечність її умов;

- нудьга на роботі, коли процес праці не вимагає творчих зусиль, що створює умови для породження пліток, шантажу, силової погрози, сексуальних домагань, домислів, суперечок між колегами, в які потрапляє весь колектив.

Моббінг і його наслідки настільки широко розповсюдились, що стали світовою проблемою 90-х років. Вчені пропонують вважати моббінг психо-соціальним нещасним випадком на робочому місці.

2. Основні результати дослідження продуктивності праці

Сутність і значення продуктивності та ефективності праці

Продуктивність праці є одним із важливих показників ефективності суспільного виробництва. Від її систематичного зростання залежать як успіхи у розвитку економіки країни, так і підвищення народного добробуту.

Продуктивність праці представляє собою ступінь плодотворності (результативності) доцільної діяльності людей у сфері виробництва матеріальних благ або їх обертання.

Або продуктивність праці – це вимір того, наскільки ефективно ми працюємо.

Для того, щоб визначити ефективність, підраховують кількість товарів або послуг, вироблених на одиницю витрат. Витратою вважається будь-який вид ресурсів (матеріальний, трудовий), долучений до виробничого процесу.

Продуктивність праці звичайно вимірюється:

1) кількістю продукції, яку виробляє один робітник за одиницю робочого часу

(годину, зміну, рік і т. д.);

2) або кількістю часу затраченого на одиницю виробленої продукції.

При вивчені питання про економічний зміст продуктивності праці слід мати на увазі, що мова йде понад усе про продуктивність живої праці, яка являється головним і вирішальним елементом виробництва (обертання).

Не дивлячись на те, що засоби виробництва (уречевлена праця) є елементами процесу праці і складають його матеріальну основу, вони не можуть самі створювати нові споживчі вартості.

Тільки в результаті функціонування живої праці як доцільної діяльності людини створюються матеріальні блага, споживчі вартості.

Однак це не означає, що продуктивність не залежить від стану засобів виробництва і умов їх використання в процесі виробництва.

Отже, функціями живої праці є:

1)доцільне витрачання засобів виробництва при створенні споживчих вартостей;

2)перенесення робочого часу, матеріалізованого у елементах виробництва, на заново створений продукт.

Тому чим краще організована праця, тим раціональніше використовуються засоби виробництва і тим більше, при інших рівних умовах, може бути вироблено споживчих вартостей.

Таким чином продуктивність праці характеризує ступінь ефективності живої праці, але виражається вона в економії і доцільному використанні не тільки живої, але і уречевленої (минулої) праці.

Чим вища продуктивність праці, тим більше споживається засобів виробництва.

Закономірно це відображається на зниженні вартості одиниці товару. Товар же, як відомо, являється втіленням живої і уречевленої праці.

Звідси ріст продуктивності праці, який знаходиться у зворотньому відношенні до величини вартості товару, супроводжується економією сукупних затрат праці.

Однак затрати живої і уречевленої праці зменшуються в неоднаковій степені.

Продуктивність праці буде зростати лише в тому випадку, якщо частина витрат живої праці буде меншою за частку уречевленої праці.

Економію в затратах живої праці пов’язують з ростом продуктивної сили праці.

Продуктивна сила праці визначається об’єктивними обставинами:

1) середнім ступенем майстерності працівника,

2) рівнем розвитку науки і ступенем її технологічного застосування,

3) комбінуванням виробничого процесу,

4) розмірами і ефективністю засобів виробництва,

5) природними умовами.

Тому зміна рівня продуктивної сили праці залежить від якості обладнання і устаткування, від кількості і ефективності використання ресурсів і умов на ринку.

Чим інтенсивніше відбувається заміна праці людини роботою машин, тим менше трудомісткість виконуваних робіт, тим вища продуктивна сила праці.

З підвищенням продуктивної сили праці менша кількість праці здатна виготовити більшу кількість продукції (споживчої вартості), тобто зростання продуктивної сили праці об’єктивно обумовлює підвищення його ефективності.

Продуктивна сила праці характеризує плодотворність праці при незмінному середньому (суспільно нормальному) рівні інтенсивності праці.

Під інтенсивністю праці розуміють ступінь її напруженості в процесі виробництва (обертання). Вона вимірюється затратами фізичної і нервової енергії людини в одиницю часу.

В конкретних умовах виробництва інтенсивність праці може значно коливатись від середнього її рівня. Це залежить від степені використання об’єктивних можливостей виробництва і відношення працівників до праці. Значні втрати робочого часу на багатьох підприємствах свідчать про недостатню інтенсивність праці.

Із вище викладеного слідує, що показник продуктивності праці є інтегральним, що виражається у загальному виді у залежності:

1) показників кількісного і якісного складу робочої сили,

2) використання реального фонду робочого часу і

3) рівня продуктивної сили праці.

Показники і методи виміру продуктивності праці.

Значення росту продуктивності праці в умовах формування ринкових відносин в Україні визначає важливість проблем її виміру.

Показники, якими характеризується продуктивність праці, повинні точно відображати ефективність праці.

Тому вимір продуктивності праці торкається трьох взаємопов’язаних питань:

1) економічного змісту продуктивності праці;

2) визначення показників, які могли б служити кількісною мірою виміру

рівня продуктивності праці;

3) принципів співставлення показників продуктивності праці у часі і просторі.

Практиці відомі різні показники і методи виміру продуктивності праці, що пов’язано з особливостями виробництва, техніки, сировини і цілями економічного дослідження.

Тому вимір продуктивності праці зводиться:

- по-перше, до визначення її абсолютного рівня, тобто кількості продукції, яка виробляється в одиницю робочого часу;

- по-друге, до визначення зміни цього абсолютного рівня за якийсь період.

Показники продуктивності праці, відображаючи рівень і динаміки ефективності затрат праці, повинні відповідати таким вимогам:

- забезпечувати найточніших співвимір виробленої продукції (послуг) з затратами праці на її виготовлення;

- бути наскрізними, тобто витримувати єдиний підхід до оцінки рівня продуктивності праці на підприємстві, в галузі і народному господарстві;

- створювати можливість для об’єктивного співставлення темпів росту продуктивності праці і заробітної плати;

- забезпечувати зрівнюваність рівнів продуктивності праці на підприємствах, в галузях з різнорідною продукцією і організаційно-технічними умовами її виробництва;

- не допускати повторного рахунку при вимірах рівнів і темпів росту середнього заробітку.

Слід розрізняти продуктивність 1) суспільної праці і 2) продуктивність індивідуальної (живої) праці.

1. Продуктивність суспільної праці вимірюється відношенням обсягу ВВП (національного доходу) у вартісному виразі до кількості затраченої на його виробництво живої праці (чисельності працівників матеріального виробництва).

Показник продуктивності суспільної праці використовується для оцінки рівня продуктивності праці по народному господарству в цілому.

Показниками продуктивності праці є: 1) виробіток; 2) трудомісткість.

Для виміру продуктивності праці по окремих галузях, об’єднаннях і підприємствах використовується показник продуктивності індивідуальної (живої) праці, який розраховується як відношення об’єму виробленої (реалізованої) продукції у вартісному виразі до середньооблікової чисельності працівників промислово-виробничого персоналу, зайнятих в даній ланці господарства.

Рівень продуктивності праці показує, яка кількість продукції виробляється (реалізується) в середньому на одного середньооблікового працівника (робітника) за даний період часу (місяць, рік, квартал).

Цей показник називається середньою виробіткою на одного працівника (робітника) і являється найбільш розповсюдженим і універсальним показником продуктивності праці.

Її можна також розрахувати і як відношення об’єму виробленої (реалізованої) продукції (робіт, послуг) у вартісному виразі до кількості часу на її виготовлення чи реалізацію. Тоді зворотнім показником виробітки буде трудомісткість або кількість робочого часу, затраченого на виготовлення одиниці продукції.

Між показниками виробітку і трудомісткості є обернена залежність. При чому темпи росту виробітки вищі, ніж темпи зниження трудомісткості.

Ця залежність може бути виражена наступними формулами:

в = 100а/100-а ; а = 100в/100+в ,

де в – процент росту виробітки в одиницю часу,

а – процент зниження трудомісткості.

Виробіток є більш розповсюдженим показником продуктивності праці.

В залежності від того, в яких одиницях вимірюється обсяг виконаних робіт і відпрацьований час, розрізняють декілька методів розрахунку виробітки:

- трудовий,

- натуральний,

- вартісний.

Трудовий метод виміру продуктивності праці базується на використанні даних про трудомісткість випускаємої (реалізованої) продукції, яка вимірюється у людино-годинах (нормо-годинах).

Трудомісткість може бути: нормативна,планова,фактична.

Нормативна трудомісткість – це затрати часу на виготовлення (реалізацію) одиниці продукції, які повинні бути досягнуті в середньому в плановому періоді. Вона розраховується виходячи із нормативної трудомісткості з врахуванням норм на підставі підвищення економічної ефективності виробництва і наукової організації праці.

Фактична трудомісткість – це фактичні затрати часу на виготовлення (реалізацію)

одиниці продукції = час затрачений на випуск (реалізацію) продукції / загальний обсяг продукції (у нат. од. чи варт. од.).

Трудовий метод виміру продуктивності праці може застосовуватись для всіх видів нормуємих робіт (при високій якості діючих норм), особливо в галузях з великою номенклатурою виробляємої продукції.

Найпростіший і наочний метод виміру продуктивності праці – натуральний, при якому обсяг виконаних робіт виражається у натуральних одиницях (штуках, тоннах, кг, метрах, літрах і т.д.) і відноситься (ділиться) до відпрацьованого часу у людино-годинах, -днях, -роках (або до середньооблікової чисельності працівників).

Натуральний показник застосовується для вантажників, прибиральників приміщень, операторів навантажувально-розвантажувальних машин, тобто головним чином при обліку продуктивності праці всередині торгового підприємства.

На практиці найбільш розповсюдженим являється вартісний (грошовий) метод виміру продуктивності праці. Він базується на використанні вартісних показників виміру обсягу виконаних робіт (послуг).

Перевага цього методу полягає понад усе у можливості співставлення різнорідної продукції із затратами на її виготовлення як в межах окремого підприємства, галузі, так і на рівні всього народного господарства.

В роздрібній торгівлі продуктивність праці визначається середньою сумою товарообігу на одного працівника торгового дому (продавця, касира, контролера-касира):

ПП = Т / Ч,

де Т – товарообіг за період,

Ч – середньооблікова чисельність працівників.

До облікового складу входять постійні працівники підприємства, а також тимчасові, найняті на термін більше 5 днів.

Середньооблікова чисельність складу працівників за місяць визначається як відношення суми явок і неявок за всі дні (включаючи вихідні) у людино-днях до числа календарних днів місяця.

Отже, розглянуті методи виміру рівня продуктивності праці (трудовий, натуральний, умовно-натуральний і вартісний) розрізняються способом виразу обсягу виконаних робіт (послуг) за певний період часу.

Однак і відпрацьований час (або величина затрат праці) теж може виражатись в різних одиницях.

Величина затрат праці може виражатись кількістю відпрацьованих: 1) людино-днів, 2) людино-годин, 3) середньообліковою чисельністю працюючих (або робітників) в місяць, квартал, рік.

В залежності від мети аналізу розраховують: 1) годинну і 2) денну (місячну, квартальну, річну) продуктивності праці (виробітку).

1. Годинний виробіток характеризує продуктивність праці на протязі кожної години роботи.

2. Денний виробіток залежить від рівня годинної виробітки і тривалості робочого дня.

3. Рівень місячного (річного) виробітку залежить не тільки від рівня годинної виробітки і тривалості робочого дня, але і від того, скільки робочих днів припадає в середньому на одного працівника в місяць (рік).

Ергономічні вимоги до організації трудових процесів та робочих місць

В умовах науково-технічного прогресу та постійної зміни умов трудової діяльності виникає потреба в оптимізації взаємовідносин в системі середовище – людина – машина (СЛМ).

Цими питаннями займається ергономіка – наука, яка вивчає проблеми в системі СЛМ з метою оптимізування трудової діяльності, підвищення продуктивності праці та створення комфортних та безпечних умов праці, збереження здоров’я та працездатності працівників.

Ергономіка висуває низку вимог до організації трудових процесів: економічні, психофізіологічні, психологічні, антропометричні, біомеханічні, гігієнічні, естетичні та соціальні .

Економічні вимоги ергономіки передбачають підвищення технічного оснащення праці, вибір оптимальної технології, найповніше використання технологічного обладнання, обґрунтування оптимального ритму і темпу праці та раціональну організацію робочого місця.

Психофізіологічні вимоги ергономіки передбачають встановлення відповідності між енергетичними, швидкісними, зоровими та іншими фізіологічними особливостями людини та елементами технологічного процесу виробництва, зниження нервово-емоційних напружень та фізичних навантажень, обґрунтування оптимальних режимів праці та відпочинку.

Психологічні вимоги ергономіки передбачають встановлення відповідності між спадковими і набутими рефлексами, можливостями пам’яті і мислення та елементами технологічного процесу виробництва.

Антропометричні та біомеханічні вимоги ергономіки передбачають встановлення відповідності між знаряддями праці, розмірами та масою тіла людини, силою і напрямом рухів.

Гігієнічні вимоги ергономіки передбачають забезпечення комфортних метеорологічних умов середовища, оптимального фізико-хімічного складу повітря, належних рівнів освітленості, виробничого випромінювання, шуму та вібрації.

Естетичні вимоги ергономіки передбачають встановлення відповідності між естетичними потребами людини та художньо-конструкторським оформленням робочих місць та виробничого середовища.

Соціальні вимоги ергономіки передбачають підвищення змісту праці, творчої активності працівника, ефективності управління виробничими процесами та персоналом.

На сучасному етапі розвитку виробництва наукова організація праці забезпечує розв’язання трьох головних завдань:

- економічного, яке полягає у якнайкращому поєднанні техніки та людей в єдиному виробничому процесі, забезпеченні найефективнішого використання матеріальних і трудових ресурсів і подальшому підвищенні продуктивності праці;

- психофізіологічного, яке передбачає створення найсприятливіших умов праці, що забезпечують підвищення працездатності з одночасним збереженням здоров’я людини під час трудової діяльності;

- соціального, яке передбачає виховання людини, її творче зростання та самовдосконалення під час професійної діяльності.

Всі ці завдання взаємопов’язані, їхнє успішне вирішення ґрунтується на комплексному використанні досягнень економічних, технічних, біологічних, соціальних та інших наук і реалізується за такими напрямами:

- впровадження раціональних форм поділу й кооперації праці, які б найповніше відповідали сучасній техніці;

- удосконалення організації та обслуговування робочих місць, їхнє правильне планування та забезпечення раціональним технологічним обладнанням;

- впровадження передових прийомів і методів праці, які у сучасних умовах дедалі більше переходять у прийоми керування складними агрегатами, автоматизованим устаткуванням, системами машин й автоматичними процесами;

- підготовка й підвищення кваліфікації кадрів, які передбачають не лише набуття потрібних для цієї професії знань і навичок, підвищення ділової кваліфікації працівників, а й їхній всебічний розвиток, зростання загального культурно-технічного рівня, виховання таких людських чеснот, як почуття відповідальності;

- удосконалення нормування праці, яке, з одного боку, відображає ступінь участі кожного працівника в суспільному виробництві, а з іншого – характеризує досягнутий рівень організації праці;

- поліпшення умов праці, яке передбачає широку комп’ютеризацію трудового процесу та створення оптимальних кліматичних умов (температури, вологості, рухливості та іонізації повітря), раціонального освітлення робочих місць, усунення запиленості й загазованості повітря, шкідливих випромінювань, шуму й вібрації, забезпечення психофізіологічних вимог та вимог виробничої естетики, поліпшення санітарно-побутового обслуговування працівників на виробництві;

- виховання працівників у дусі найсуворішого додержання державної і трудової дисципліни, посилення відповідальності працівників за власну та колективну безпеку.

Економічну доцільність різних форм поділу й кооперації праці визначають тим, як вони забезпечують підвищення ефективності виробництва, зростання продуктивності праці, поліпшують використання основних виробничих фондів, матеріальних і трудових ресурсів. Насамперед треба виходити з можливостей максимального скорочення тривалості виробничого циклу. Цього досягають завдяки раціональному поділу праці, що дає змогу здійснити паралельне виконання робіт різними виконавцями. Психофізіологічну межу поділу праці визначають за умовою нормального функціонування людського організму. Поєднання трудових функцій повинно бути оптимальним щодо фізичних і нервових навантажень і не викликати негативних наслідків. Бажано, щоб робота складалась із різноманітних елементів, виконання яких забезпечувало б участь різних груп м’язів і чергування навантажень на різні частини тіла й органи чуття людини. Водночас дроблення трудового процесу на операції позбавляє працю монотонності. Під час досліджень фізіологи з’ясували: якщо тривалість одноманітних прийомів і дій, що повторюються, становить менше 30 с, то це негативно позначається на продуктивності праці. З соціального погляду, поділ праці повинен мати межі, що забезпечують достатню змістовність і привабливість праці, умови для розвитку творчих здібностей людини.

Робоче місце – це простір трудової діяльності працівника, обладнаний для виконання певних операцій виробничого процесу. На одному робочому місці можуть працювати два або кілька працівників, які виконують спільне завдання.

Робочий простір – це площа, де безпосередньо розміщені всі засоби виробництва, які використовує працівник або група працівників для здійснення трудового процесу, і сам працівник, який виконує виробничу операцію. Робоче місце є первинною низовою ланкою у виробничому процесі підприємства, тому його вдосконалення є одним із головних пріоритетів наукової організації праці.

Метою наукової організації робочого місця є забезпечення: найпродуктивнішого і найповнішого використання його матеріально-технічних і трудових ресурсів; безперебійного ходу виробництва відповідно до запроектованих і науково обґрунтованих технологічних процесів; найсприятливіших психофізіологічних, санітарно-гігієнічних і естетичних умов праці. Виходячи з цих головних завдань, наукова організація робочого місця забезпечує створення працівникові всіх необхідних умов для високопродуктивної та високоякісної праці за найменших фізичних зусиль і мінімального нервового напруження та передбачає:

- оснащеність робочого місця відповідним щодо його призначення основним і допоміжним устаткуванням, технологічним та організаційним оснащенням, засобами зв’язку; раціональне планування, тобто найзручніше та найефективніше розміщення усіх елементів робочого місця для трудового процесу;

- забезпечення безперебійного обслуговування робочого місця допоміжними службами;

- створення безпечних і здорових умов праці.

Залежно від рівня виробництва, робочі місця розрізняють за змістом здійснюваних на них процесів праці, за характером технічного оснащення, а також за ступенем технологічного взаємозв’язку з іншими ланками підприємства.

Оскільки головним елементом трудового процесу є людина, організація робочого місця має спиратися на забезпечення їй необхідних зручностей. Тому підбирати устаткування й оснащення, а також планувати робочі місця треба з урахуванням антропометричних особливостей людини.

НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ

В умовах кризових тенденцій функціонування вітчизняних підприємств керівництву особливу увагу слід приділяти компетенціям щодо мотивації, підвищення ефективності дій та продуктивності праці персоналу. Продуктивність праці вважається одним із найважливіших факторів у сфері створення якісної продукції, ефективності суб’єкта господарювання та перспектив розвитку його діяльності. З метою забезпечення успішної діяльності підприємства та збереження конкурентних позицій на ринку постає необхідність у формуванні чіткої та ефективної системи управління продуктивністю праці.

Сучасна наука розглядає управління продуктивністю праці на підприємстві як підсистему загального управління підприємством. Управління продуктивністю праці – це складна комплексна задача, в результаті якої підприємство досягне максимального прибутку при зростанні продуктивності праці за умови мінімізації витрат, що призведе до зростання конкурентоздатності підприємства.

Головні причини низької продуктивності праці можна згрупувати наступним чином: − неефективна організація бізнес-процесів на підприємстві, наприклад, дублювання функцій або зайве навантаження на одну посаду; − бюрократичні та адміністративні перешкоди запровадження інновацій; − низька мотивованість персоналу підприємства. Виходячи з визначених причин низького рівня продуктивності праці, основними напрямами її підвищення на підприємстві є: − підвищення рівня якісних характеристик персоналу – вдосконалення процедур професійного відбору кадрів, підготовка та перепідготовка персоналу, покращення соціального рівня розвитку працівників, рівня професіоналізму, інтелектуалізація праці; − охорона праці та покращення умов праці – зменшення монотонності та підвищення змістовності праці, удосконалення організації та обслуговування робочих місць тощо; − підвищення технічного рівня виробництва – використання новітньої сучасної техніки та прогресивних технологій, нових видів ресурсів підвищеної якості на виробництві; − кращий рівень мотивації персоналу щодо продуктивності праці та зменшення відсотку бракованої продукції.

Враховуючи важливість підвищення продуктивності праці працівників підприємства, керівники мають впроваджувати програми управління продуктивністю, що передбачають реалізацію наступних етапів: 1) діагностика поточного рівня продуктивності праці; 2) ідентифікація та дослідження явних та прихованих резервів зростання продуктивності праці; 3) розробка заходів щодо використання резервів, що передбачає визначення конкретних термінів їх реалізації, необхідних витрат та прогнозний розрахунок ефекту від їх запровадження, призначення відповідальних осіб; 4) формування системи мотивації персоналу для досягнення цільових показників продуктивності праці; 5) організація контролю за реалізацією визначених заходів та усунення відхилень від запланованих показників; 6) оцінювання ефекту від реалізації заходів та співставлення його з понесеними витратами.

Важливим інструментом підвищення продуктивності праці на підприємстві є формування організаційної культури. Впровадження новітніх управлінських технологій без застосування організаційно-культурних підходів, які базуються на психологічних та соціально-економічних механізмах управління поведінкою працівників є значно ускладненим. Критичним є врахування людського чинника у процесі управління продуктивністю праці, адже людський капітал – це важливий стратегічний ресурс розвитку підприємства. Управління продуктивністю праці на основі врахування людського чинника базується на наступному: сприяння розвитку знань та навичок працівників; забезпечення відповідного професійного рівня; інвестування у людський капітал; забезпечення рівних можливостей; об’єктивність у процесі оцінювання результатів трудової діяльності; ефективне управління кар’єрою; стимулювання якості виконання завдань; вдосконалення системи мотивації тощо. Отже, існує безліч напрямів і програм для удосконалення управління продуктивністю праці. Водночас, можемо виділити універсальні заходи для всіх підприємств – удосконалення якісних характеристик персоналу, поліпшення умов праці, підвищення рівня мотивованості працівників тощо.

Шляхи підвищення продуктивності праці на підприємства х

В умовах пост індустріальних трансформацій, важливим елементом росту і розвитку будь-якого виробництва є його персонал - людина та її прагнення до праці. Згідно з класичним визначенням персонал будь-якого підприємства являє собою сукупність фізичних, інтелектуальних здібностей людини, набутих знань та досвіду, які вона використовує у процесі виробництва, її здатність до праці. У свою чергу, персонал можна охарактеризувати як сукупність постійних працівників, що отримали певну професійну підготовку та мають практичний досвід роботи та вміння. Водночас, ознака, яка визначає результативність праці, вказує на спроможність робітників виготовляти за одиницю часу якусь певну кількість товару називається продуктивністю праці, тобто плідністю.

Доцільно підкреслити, що пошук оптимальних шляхів збільшення продуктивності праці є однією з актуальних і складних завдань на сьогоднішній день. Більшість українських підприємств, на наш погляд, відстають за цим показником від американських, японських і європейських компаній. Водночас, постійне покращення персоналом економічної діяльності, знаходження можливостей вдосконалення праці для створення більш якісного продукту при незмінних або менших затратах праці є ознакою продуктивності праці на підприємстві. Відтак, для того, щоб знайти шляхи підвищення продуктивності праці потрібно у першу чергу виокремити фактори, що визначають іі рівень. За характером впливу вони поділяються на: організаційні, соціальні, економічні, технічні фактори.

До організаційних факторів, зазвичай, відносять вдалий вибір територій на яких знаходяться підприємства, регулювання чисельності і структури персоналу, раціональне розділення праці між групами працюючих, поліпшення санітарно-гігієнічних умов праці, навчання та заохочення робітників та багато іншого. Технічні фактори включають у себе: перехід виробництва до автоматизації, збільшення потужності машин, створення принципово нових технологій, підвищення енергоозброєності праці, зниження матеріаломісткості продукції і економія матеріальних ресурсів, освоєння нових джерел енергії.

Серед соціально-економічних факторів, що дають поштовх зростанню продуктивності праці, доцільно віднести:

- зацікавленість у результатах праці у матеріальному та моральному плані як одного робітника, так і колективу в цілому;

- покращення рівня кваліфікації робітників;

- трудова дисципліна працівників та іх власна дисципліна, що засновані на зацікавленості та вихованні;

- виховна робота, що проводиться індивідуально;

- забезпечення працівників інформацією;

- ефективність освіти;

Доцільно підкреслити, що, коли стоїть питання про вдосконалення бізнесу, майже усі керівники починають вкладати кошти в нове обладнання, купують нову техніку, орендують додаткові приміщення. Звісно це також потрібно. Водночас, вважаємо, що це не зовсім вірне рішення, оскільки потрібно, насамперед, прагнути до підвищення рівня працездатності персоналу. На кожному підприємстві існують свої методи заохочення, мотивації та штрафування працівників, та існують і ті, що мають виконуватись усюди. Можна виділити такі шляхи підвищення продуктивності праці:

Конкретність та зрозумілість поставленої задачі підприємством.

Залучення та заохочення кадрів при наймі.

Систематична атестація кадрів.

Інформування персоналу про досягнуті цілі.

Створення для працівників відповідних соціально-економічних та організаційно-технічних умов праці

Матеріальне стимулювання росту професійно-кваліфікаційного рівня працівників.

Індивідуальне заохочення праці робітників.

Своєчасно висловлена подяка працівникам допоможе підтримати рівень їх мотивації.

Формування нових потреб для персоналу і пошук способів їх задоволення.

Застережні засоби (штрафні санкції), які допоможуть працівникам бути більш організованими.

Саме мотивація персоналу є основним чинником збільшення продуктивності праці. Стимулювання співробітників допоможе досягти поставлених цілей, та підвищити досвід роботи. У свою чергу робітники сумлінно виконуватимуть свої обов’язки, а їх сили будуть спрямовані на досягнення спільних цілей та інтересів компанії. Таким чином можна значно зменшити плинність кадрів.

Отже, для промислових підприємств зростання продуктивності праці має важливе економічне значення. Зменшити витрати на виробництво можливо, якщо підвищити технічний рівень виробництва, удосконалити управління організації виробництва та праці, збільшити обсяги виробництва. Головним чинником підвищення продуктивності праці засоби заохочення працівників.Не потрібно забувати й про те, що освіта, яка навчає людину корисним знанням, дисципліні, працездатності також підвищує продуктивність праці. Серед факторів виробничого процесу, які тим чи іншим чином впливають на людину, її здоров’я та працездатність виступають умови праці, зокрема: дотримання санітарно-гігієнічних умов, психофізіологічних (нормальна величина навантажень та темп роботи, зручна робоча поза, відсутність емоційної напруги), естетичних (спокійне колірне оформлення інтер’єрів і робочих місць, озеленення прилеглих територій).

Фактори, що визначають умови праці на виробництві

Умови праці – це сукупність факторів трудового й виробничого середовища, в якому здійснюється діяльність людини та які впливають на функціональний стан організму працівників, їх здоров'я і працездатність.

ФАКТОРИ УМОВ ПРАЦІ:

Соціально-економічні: Нормативно-правові (закони, норми, стандарти); Економічні (матеріальне й економічне стимулювання, моральне заохочення, система пільг та компенсацій за несприятливі умови праці);Соціально-психологічні (ставлення працівників до праці, психологічний клімат);Соціально-економічні; Соціально-політичні (форми руху працівників за створення сприятливих умов, винахідництво й раціоналізація).

Техніко-організаційні: Предмети та продукти праці (сировина, матеріали, готові вироби); Засоби праці ;Технологічні процеси; Техніко-організаційні ;Організація виробництва, праці, управління.

Природні : Географічні (кліматичні зони, висота над рівнем моря, рельєф місцевості, клімат, рухливість і вологість повітря та ін.); Біологічні (контакт людини з небезпечними тваринами, птахами, комахами, мікроорганізмами, рослинами);Геологічні (характер добування корисних копалин).

ЕЛЕМЕНТИ УМОВ ПРАЦІ:

Санітарно-гігієнічні елементи характеризують виробниче середовище, на яке впливають предмети та засоби праці, а також технологічні процеси (промисловий шум, вібрація, токсичні речовини, промисловий пил, температура повітря та ін.). Усі вони кількісно оцінюються за допомогою методів санітарно-гігієнічних досліджень і нормуються встановленням стандартів, санітарних норм і вимог. Психофізіологічні елементи обумовлені змістом праці та її організацією (фізичне навантаження, нервово-психологічна напруга, монотонність трудового процесу тощо). Елементи цієї групи, за винятком фізичних зусиль і монотонності, не мають затверджених нормативів .

Естетичні елементи сприяють формуванню позитивних емоцій у працівника (художньоконструктивне рішення робочого місця, освітлення, функціональна музика тощо). Кількісних оцінок елементи цієї групи не мають. Визначення естетичного рівня умов праці здійснюється за допомогою методів експертного оцінювання.

Соціально-психологічні елементи характеризують взаємовідносини в трудовому колективі, створюючи відповідний психологічний настрій працюючих (соціальний клімат). Вони не мають одиниць виміру, норм і стандартів, їхньому об’єктивному оцінюванню сприяють соціологічні дослідження у вигляді усного опитування, анкетування.

Технічні елементи визначаються рівнем механізації і автоматизації праці, мірою оснащеності робочих місць.

Питання для самоперевірки

• Що являє собою ознаки стресової напруги?
• Охарактеризуйте три стадії розвитку стресової ситуації (за Г. Сельє)
• Якими об’єктивними обставинами визначається продуктивна сила праці?
• Які існують фактори впливу на продуктивності праці?
• Фактори, що визначають умови праці.