Тема 3. Виробниче середовище як елемент системи

План

1. Виробниче середовище: сутність і основні чинники
2. Фактори виробничого середовища та умови праці
3. Методи визначення факторів виробничого середовища
4. Мікроклімат виробничих приміщень та його вплив на працівників
5. Атестація робочих місць

1.Виробниче середовище: сутність і основні чинники

Праця – це доцільна, свідома, організована діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення суспільних та особистих потреб людей. Зміст і характер праці залежать від рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

Людина значну частину свого життя витрачає на працю, яка є основним видом діяльності, оскільки пов’язана з виробництвом суспільно корисних продуктів – матеріальних та ідеальних.

Праця як процес являє собою єдність трьох складників:

самої праці як доцільної діяльності; предмета праці (того, на що спрямована праця); знарядь праці (речі або комплексу речей, за допомогою яких людина діє на предмет праці).

Зміст праці зумовлюється технікою, технологією, організацією виробництва і виробничим середовищем, тобто рівним розвитку продуктивних сил суспільства.

Виробниче середовище – це середовище, де людина здійснює свою трудову діяльність (предмети праці, знаряддя праці, продукти праці, умови праці).

Під терміном «виробниче середовище», який надто активно використовується на Заході, мається на увазі більш широке поняття, ніж тільки умови праці. Ґрунтуючись на принципі системного підходу до виробництва, він включає й організацію виробництва з різними елементами управління, серед яких одним з провідних є вдосконалення охорони праці, у тому числі з використанням економічних стимулів.

Роботи відрізняються величиною і структурою навантажень, умовами виробничого середовища, що викликає певне трудове напруження організму працівника. Відмінності в напруженості певних фізіологічних систем зумовлені різними факторами та їх комбінаціями. При цьому виділяють чинники важкості праці – фактори трудового процесу і фактори умов праці.

Фактори важкості праці визначаються:

особливостями трудового процесу;

умовами виробничого середовища.

Чинники трудового процесу показують навантаження на м’язову і нервову системи; співвідношення між динамічними і статистичними навантаженнями; ритм і темп; кількість інформації, що надходить та переробляється; монотонність; робочу позу і змінність роботи.

Фактори умов праці включають певну сукупність санітарно-гігієнічних елементів виробничого середовища, які діють на працівника під час роботи.

Відповідно до рекомендацій МОП визначають такі основні чинники виробничого середовища , що впливають на працездатність людини в процесі виробництва:

фізичне зусилля (переміщення вантажів певної ваги в робочій зоні; зусилля, пов’язані з утриманням вантажів, натисканням на предмет праці або важіль управління механізмом протягом певного часу);

нервове напруження (складність розрахунків; особливості вимоги до якості продукції, складність управління механізмом, апаратом, приладдям; небезпека для життя і здоров’я людей під час виконання робіт; особлива точність виконання);

робоча поза (положення тіла людини та її органів відповідно до засобів виробництва);
монотонність роботи (багаторазове повторення одноманітних, короткочасних операцій, дій, циклів);

температура, вологість, теплове випромінювання;

забруднення повітря;

виробничий шум;

вібрація, обертання, поштовхи;

освітленість у робочій зоні.

Вказані чинники впливають на здоров’я і працездатність людини. Для оцінки працездатності застосовуються три групи показників – виробничі, фізіологічні і психологічні, які характеризують результати виробничої діяльності, фізіологічні зрушення і зміни у психічних функціях людини в процесі праці. Тому необхідна комплексна оцінка факторів виробничого середовища і характеру праці.

2.Фактори виробничого середовища та умови праці

Стан здоров’я і рівень працездатності працівників великою мірою залежить від виробничого середовища, в якому відбувається трудова діяльність. Виробниче середовище безпосередньо впливає на продуктивність праці. У несприятливих умовах виробничого середовища працівник не тільки виконує трудові дії, але й зазнає додаткового навантаження на організм у зв’язку з необхідністю виконувати фізіологічну роботу з метою пристосування до тих чи інших факторів.

Під виробничим середовищем розуміють взаємопов’язаний комплекс технічних, технологічних та організаційних факторів, які впливають на енергетичні затрати, нервово-м’язову і психічну діяльність працівника, його здоров’я та продуктивність праці.

Найважливішими факторами виробничого середовища є фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні , які за певних умов можуть бути небезпечними і шкідливими для здоров’я працівників. Небезпечними і шкідливими називаються фактори, які при контакті з організмом людини у випадку порушення вимог безпеки можуть викликати виробничі травми, професійні захворювання або відхилення у стані здоров’я, що виявляються сучасними методами, як у процесі праці, так і у віддалені періоди життя сучасного та майбутнього поколінь.

До групи фізичних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать: забрудненість і загазованість повітря, підвищена або знижена температура, підвищений рівень шуму і вібрації, підвищений або знижений атмосферний тиск, рух і вологість повітря, іонізація повітря, недостатнє освітлення, підвищена яскравість, знижена контрастність.

Група хімічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів представлена загальнотоксичними, подразнюючими та канцерогенними речовинами.

Групу біологічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів становлять мікро- та макроорганізми.

Психофізіологічні небезпечні та шкідливі виробничі фактори пов’язані з фізичними та нервово-психічними перевантаженнями працівника.

Фактори виробничого середовища справляють як прямий, так і опосередкований вплив на стан, продуктивність та якість роботи працівника. Наприклад, прямий вплив шуму виявляється у створенні перешкод для спілкування працівників, прийому звукових сигналів, а також у пониженні гостроти слуху. Опосередкований вплив шуму виявляється в погіршенні пам’яті і концентрації уваги, зниженні швидкості сенсомоторних реакцій, негативних емоційних станах працівників.

Вплив факторів виробничого середовища залежить від їхньої фізичної суті, сили і тривалості дії.

За характером впливу на організм працівника фактори виробничого середовища поділяються на дві групи:

– адаптивні;

– неадаптивні.

До адаптивних належать фактори, до яких організм людини може в певних межах пристосуватися шляхом мобілізації енергії для переборення їхнього негативного впливу. Знижена працездатність відновлюється завдяки запровадженню перерв на відпочинок та реалізації фізкультурно-гігієнічних заходів.

До неадаптивних належать фактори виробничого середовища, які справляють незворотний вплив на організм людини (промисловий пил, промислові отрути, канцерогенні та іонізуючі речовини, випромінювання).

Зі збільшенням сили впливу фактора підвищується реакція тієї функціональної системи, яка підтримує рівень регуляції найбільш важливих для організму функцій. Щодо діяльності, то за рахунок другорядних її параметрів підтримуються на достатньому рівні основні параметри роботи.

Завдяки компенсаторним механізмам організму можливе підтримання працездатності на попередньому рівні, незважаючи на дію фактора. Однак компенсаторні можливості організму мають певні межі і зменшуються по мірі збільшення сили і тривалості дії фактора. Саме цими межами визначається допустимий час дії того чи іншого фактора.

Фактори виробничого середовища мають як фізіологічні, так і психологічні межі. Фізіологічна межа характеризується такими нормативами, перевищення яких потребує припинення роботи. Психологічна межа характеризується певними нормативами, перевищення яких викликає у працівника відчуття дискомфорту.

Якщо дія фактора триватиме понад допустимий час, то у стані здоров’я працівника наступить погіршення і знизиться його працездатність. Звідси випливає необхідність нормування факторів виробничого середовища і підтримання їх на належному рівні, тобто створення сприятливих умов праці.

2.Фактори виробничого середовища

Проектування виробничого середовища базується на знанні фізичних, фізіологічних і психологічних механізмів впливу факторів цього середовища на організм і діяльність оператора. Врахування цих факторів дає можливість створити нормальні умови праці, підтримувати працездатність оператора та ефективність його діяльності.

Умовно елементи виробничого середовища складаються з чотирьох груп факторів:

– психофізіологічних, до яких належать фізичні навантаження, нервово-психічне напруження, елементи робочого місця (робоча поза, засоби відображення інформації, органи управління тощо), котрі залежать від умов праці;

– соціально-психологічних, які породжуються соціально-економічними відносинами в суспільстві, на виробництві,

– міжособистісними стосунками і створюють певний соціально-психологічний клімат;

– естетичних, що зумовлюють естетичне відношення до процесу виробництва і самої праці;

– санітарно-гігієнічних, які характеризують зовнішнє середовище і впливають на працездатність людини.

– Зовнішнє середовище робочого місця оператора залежить від таких факторів:

– метеорологічних умов різних кліматичних зон, у яких відбувається професійна діяльність оператора (на півдні чи на півночі, в долині чи в горах і т.п.);

– мікроклімату і газового складу повітря у приміщенні (температура, вологість і швидкість переміщення повітря, вміст кисню і вуглекислоти тощо);

– використання і експлуатації різних технічних засобів, пристроїв, агрегатів і т.п. (шуми, вібрація, випромінювання, токсичні домішки тощо).

Для раціонального врахування цих факторів у розробці СЛМ суттєве значення має їхня класифікація (табл. 21). Зовнішнє середовище робочого місця оператора визначається дією двох груп факторів - фізичних і хімічних.

У проектуванні СЛМ слід ураховувати і нормувати всі групи факторів, оскільки в певних умовах вони можуть викликати функціональні відхилення в організмі людини і - як наслідок - негативно вплинути на її здоров'я та ефективність діяльності.

У нормуванні впливу факторів виробничого середовища виділяють чотири рівні:

· оптимальний рівень роботи людини за довготривалої дії факторів;

· експлуатаційний, розрахований на певний час перебування людини в даних умовах (зміна, чергування тощо);

· гранично допустимий, коли людина короткочасно, епізодично перебуває в певних умовах і коли допускається певне зниження її працездатності;

· гранично витримуваний, при якому забезпечується життєдіяльність людини за мінімальної працездатності. Цей рівень характеризує аварійні ситуації.

Способи захисту оператора від негативного впливу факторів залежно від конкретної ситуації можуть бути активними або пасивними. Активний захист пов'язаний з ліквідацією негативно діючих факторів.

Якщо це неможливо, то розробляються заходи, котрі запобігали б діям цих факторів. Це - методи пасивного захисту, які можуть бути спрямовані на захист певних приміщень або кожної людини чи можуть поєднувати групові та індивідуальні форми захисту.

Фактори виробничого середовища можуть впливати на стан і ефективність діяльності оператора не тільки безпосередньо, а і опосередковано. Наприклад, шум може впливати на сприймання мовленнєвих повідомлень і в цей самий час знижувати швидкість сенсорних реакцій, координацію рухів, концентрацію уваги, "провокувати" виникнення негативних емоцій (роздратування).

Найповніший перелік нормованих факторів зовнішнього середовища й конкретні значення норм містяться у санітарно-гігієнічних вимогах і документах. Зараз діють понад 40 держстандартів інженерно-психологічного і ергономічного спрямування [138; 139; 164]. Створюючи певний мікроклімат у робочих приміщеннях, необхідно враховувати, що джерелом тепла, крім обладнання, є також люди. При важкій фізичній роботі людина виділяє 300 ккал за годину, більше ніж 2000 ккал за зміну.

Цікавим є той факт, що людський організм виділяє 22 ккал на одиницю ваги за добу, а Сонце - всього 4,4 ккал. Для свого теплообміну людський організм використовує фізичні властивості самого середовища: конвенція - 30 %, випромінювання - 45 % і випаровування - 25 %. Але це співвідношення у теплорегуляції залежить від вологості і швидкості переміщення повітря. Так, вологе холодне повітря є більш теплопровідним, ніж сухе, і тому сприяє інтенсивнішій віддачі тепла. За підвищеної температури і вологості повітря (80...90 %) утруднюється потовиділення, що суттєво порушує терморегуляцію і, відповідно, знижує працездатність. Підвищення температури негативно впливає на психологічні функції людини, зокрема зменшується обсяг оперативної пам'яті і погіршується здатність до побудови асоціацій, виконання розрахункових операцій.

Встановлено, що температура повітря має бути 18-23* для робіт, які не потребують фізичних зусиль, 10-16* - при фізичних зусиллях і 8-9° - якщо в приміщенні є інфрачервоне випромінювання. Вологість повітря не може бути нижчою ніж 30 % і вищою 50-60 %. Швидкість переміщення повітря у теплий період повинна бути - 0,1-0,5 м/с, а в холодний - 0,1-0,3 м/с.

Результати роботи оператора значною мірою залежать від освітлення робочих місць. Освітлення робочих приміщень слід забезпечувати відповідно до встановлених норм і вимог [138; 139).

За відсутності необхідних вимог освітлюваність має дорівнювати:

– робочі приміщення, де використовуються ЕОМ і обладнання конторського типу, 1000-500 лк;

– робочі приміщення, де встановлене вимірювальне обладнання, прилади для спостереження за процесами, 500-300 лк;

– приміщення, де здійснюють ремонтні роботи:

– загальні - 500-300 лк;

– для приладів - 2000-1000 лк;

– для виконання запису - 700-500 лк.

Крім освітлення, мають значення колір стін, спектральний склад самого світла, а також вид контрасту пред'явлення інформації, що використовується. Від кольорового рішення інформаційної панелі також залежить надійність приймання інформації оператором.

На ефективність роботи оператора впливає і рівень шуму. Вплив шумів призводить до збільшення кількості помилок і до зниження продуктивності вирішення творчих завдань, швидкості й точності сенсомоторних процесів. Крім цього, шум може суттєво впливати на емоційну сферу оператора, спричиняючи виникнення таких негативних емоцій, як роздратованість, невдоволення. Особливо небезпечні високочастотні й переривчасті шуми.

Залежно від характеру шумів і їхнього впливу на організм оператора розроблені норми звукового тиску. Доведено, що шум понад 95 дБ знижує ефективність праці на 25 %. Якщо дія шуму інтенсивністю 120 дБ триватиме одну годину, то після цього необхідно п'ять годин відпочинку, щоб повернулася нормальна гострота слуху. Шум може викликати певні професійні захворювання. Основними засобами боротьби з шумом є ізоляція джерела шумів, застосування засобів індивідуального захисту, раціональне планування приміщень, використання шумопоглинальних матеріалів і покриттів.

Серед механічних факторів виробничого середовища основним вважається вібрація.

При вібраціях знижується гострота зору, порушується константність як властивість сприймання, відбуваються навіть загальні розлади життєдіяльності людини (нервові розлади, атрофія м'язів кінцівок, головний біль). Найшкідливішою є вібрація з частотою 6-8 Гц, оскільки в цьому діапазоні знаходиться власна частота тіла людини.

Серед основних заходів зменшення дії вібрації - застосування віброзагашувальних матеріалів і пристроїв, дистанційного управління, спеціальних конструктивних рішень.

– Останнім часом до факторів, що негативно впливають на здоров'я операторів, дедалі частіше відносять електромагнітні поля (ЕМП) високих частот. Експериментальні дані свідчать: характер впливу ЕМП залежить від типу нервової системи. Наприклад, для людей із сильним типом нервової системи цей вплив буде меншим, ніж для слабкого типу нервової системи [138]. Максимально можливими рівнями ЕМП вважаються:

– для СВЧ - діапазону - 10 мквт/см2;

– до 300 Мгц: електрична складова - 5 в/м, магнітна складова - 5 а/м.

– Ці рівні можливі за безперервної роботи людини протягом усього робочого дня, а якщо вони вищі, то потрібно скорочувати час роботи людини. Так, наприклад, зі збільшенням інтенсивності СВЧ з 10 до 100 мквт/см2 дозволено працювати не більше двох годин на добу. Для запобігання впливу ЕМП використовують екрани, шити, сітки, спеціальні камери, а також засоби індивідуального захисту.

На життєдіяльність людини впливає склад повітря. Нормальними вважаються умови, коли частка кисню становить 19-20 %, а вуглекислого газу - близько 1 %. Зниження вмісту кисню до 16 % і менше та збільшення частки вуглекислого газу до 3 % і більше можуть призвести до дуже поганих наслідків.

У повітрі виробничих приміщень містяться різних розмірів і походження частки органічного і неорганічного пилу, а також інші токсичні домішки, з яких найбільш шкідливим є окис вуглецю. Для зменшення впливу токсичних домішок застосовують захисні плівки на поверхні рідини, герметизацію і кондиціювання приміщень, індивідуальні засоби захисту.

При проектуванні технологічних процесів, за здійснення яких виділяються дуже небезпечні токсичні домішки, необхідно закладати дистанційне управління;

зони і місця виділення токсичних домішок слід обладнати спеціальними укриттями з відбором повітря;

із даних зон належить постійно отримувати інформацію про стан зовнішнього середовища.

В цілому ж треба розглядати у взаємозв'язку інженерно-психологічні параметри фізичного середовища на виробництві і відповідні характеристики технічних засобів діяльності оператора - це і буде реалізацією комплексного підходу до оптимізації трудової діяльності.

3.Методи визначення факторів виробничого середовища

Методи визначення шкідливих та небезпечних факторів поділяються на:

– лабораторні;

– експрес-аналізи;

– інструментальні.

Лабораторні методи дають можливість точно визначити малі кількості шкідливих речовин у пробах повітря за допомогою таких приладів як хроматографи, полярографи, фотоелектрокалориметри, спектрофотометри... Їх суть полягає у відборі проб повітря з робочої зони і проведенні фізико-хімічного аналізу в лабораторних умовах. Цей метод дозволяє одержати точні результати, однак вимагає великої кількості часу.

Експрес-аналізи дозволяють безпосередньо в робочій зоні виміряти вміст шкідливих речовин за допомогою переносних газоаналізаторів з набором індикаторних трубок. Експрес-метод базується на явищі колориметрії (зміні кольору індикаторного порошку в результаті дії відповідної шкідливої речовини) йдозволяє швидко і з достатньою точністю визначити концентрацію шкідливої речовини безпосередньо у робочій зоні. Для цього методу використовують газоаналізатори (УГ-2, ГХ-4 та інші).

Для інструментального контролю використовують газоаналізатори і газосигналізатори. При цьому методі безперервно автоматично реєструється вміст шкідливих хімічних речовин з використанням газоаналізаторів та газосигналізаторів (ФКГ-ЗМ – на хлор, „Сирена-2» – на аміак, „Фотон» – на сірководень).

Періодичність контролю стану повітряного середовища визначається класом небезпеки шкідливих речовин, їх кількістю, ступенем небезпеки ураження працюючих. Контроль (вимірювання) може проводитись безперервно, періодично протягом зміни, щоденно, щомісячно. Неперервний контроль із сигналізацією (перевищення гранично допустимої концентрації) повинен бути забезпечений, якщо є небезпека, що в повітря виробничих приміщень можуть потрапити шкідливі речовини.

Методи і прилади, застосовувані для визначення вмісту шкідливих речовин у повітрі, повинні мати чутливість до половини значення гранично допустимої концентрації (ГДК); похибка не повинна перевищувати 25% від обумовленої величини.

Для визначення запиленості повітря застосовується ваговий метод – зважування чистих і забруднених фільтрів повітроочисних установок.

Визначенню шкідливих та небезпечних факторів передує квантифікація та ідентифікація небезпек.

Квантифікація (лат. Quatum – скільки) – кількісний вираз, вимірювання, що вводиться для оцінки складних, що потребують якісного визначення понять.

Небезпеки характеризуються потенціалом, якістю, часом існування або дії на людину, імовірністю появи, розмірами зони дії.

Потенціал виявляється з кількісного боку, наприклад рівень шуму, запиленість повітря, напруга електричного струму. Якість відображає його специфічні особливості, що впливають на організм людини, наприклад частотний склад шуму, дисперсність пилу, рід електричного струму. Застосовуються чисельні, бальні та інші прийоми квантифікації. Мірою небезпеки може виступати і число потерпілих. Іншою мірою небезпеки може бути і завданий нею збиток навколишньому середовищу, який тільки частково може бути зміряний економічно (в основному через витрати на ліквідацію наслідків). Найбільш поширеною оцінкою є ризик – імовірність втрат при діях, пов’язаних із небезпеками.

Під ідентифікацією (лат. Indentifico) розуміється процес виявлення і встановлення кількісних, тимчасових, просторових та інших характеристик, необхідних і достатніх для розробки профілактичних і оперативних заходів, спрямованих на забезпечення нормального функціонування технічних систем і якості життя. У процесі ідентифікації виявляються номенклатура небезпек, імовірність їх прояву, просторова локалізація (координати), можливий збиток та ін., необхідні для вирішення конкретного завдання.

Методи виявлення небезпек поділяються на:

– інженерний. За цим методом визначають небезпеки, які мають імовірнісну природу походження.

– експертний. Цей метод спрямований на пошук відмов та їх причин. При цьому створюється спеціальна експертна група, до складу якої входять різні фахівці, що дають висновок.

– соціологічний метод. Застосовується при визначенні небезпек шляхом дослідження думки населення (соціальної групи). Формується шляхом опитувань.

– реєстраційний. Метод полягає у використанні інформації про підрахунок конкретних подій, витрат яких-небудь ресурсів, кількості жертв.

– органолептичний. При органолептичному методі використовують інформацію, отримувану органами від чуттів людини (зором, дотиком, нюхом, смаком та слухом) Приклади застосування – зовнішній візуальний огляд техніки або виробів, визначення на слух (за монотонністю звуку) чіткості роботи двигуна.

Нормування шкідливих та небезпечних факторів

Нормуванню шкідливих та небезпечних факторів передує нормування небезпек (наступу або появи помітної ймовірності настання небажаних подій).

За характером впливу на людину небезпеки можна розділити на 2 групи:

– фактори, які залежно від дозування є шкідливими або небезпечними, але в них немає потреби у житті та діяльності людини;

– чинники, які при виході за допустимі рівні є небезпечними, але здатні справляти корисний і навіть необхідний ефект на людину.

Принципи нормування небезпек:

– повне виключення впливу небезпеки;

– регламентація гранично допустимої інтенсивності дії небезпеки;

– допущення більшої інтенсивності дії при скороченні тривалості впливу;

– регламентація інтенсивності дії з урахуванням накопичення негативного ефекту за тривалі періоди .

Рівні впливу на організм людини

– Летальні рівні:

– мінімальні смертельні (одиничні випадки загибелі);

– абсолютно смертельні;

– середньосмертельні (загибель більше 50% організмів).

– Порогові рівні:

– поріг гострої дії;

– поріг специфічної дії;

– поріг хронічної дії.

Особливості нормування шкідливих та небезпечних факторів

Шкідливі та небезпечні фактори спричиняють порушення здоров’я лише в тому випадку, коли їх кількість перевищує граничну для кожного фактора величину.

Шкідливі умови праці – це умови праці, що характеризуються наявністю шкідливих виробничих факторів, що перевищують гігієнічні нормативи і справляють несприятливий вплив на організм працюючого та (або) його потомство.

Рівні впливу на працюючих шкідливих виробничих факторів нормовані гранично допустимими рівнями, значення яких вказані у відповідних стандартах системи з безпеки праці та санітарно-гігієнічних правил.

ГДР (гранично-допустимий рівень) – характеристика, що застосовується до фізичних небезпечних і шкідливих виробничих факторів – це граничне значення величини шкідливого виробничого фактора, вплив якого за щоденної регламентованої тривалості протягом усього трудового стажу не призводить до зниження працездатності й захворювання як у період трудової діяльності, так і до захворювання в наступний період життя.

ГДК (гранично допустима концентрація) – встановлений безпечний рівень речовини в повітрі робочої зоні (можливо у ґрунті, воді, снігу), дотримання якого дозволяє зберегти здоров’я працівника протягом робочої зміни, нормального виробничого стажу і по виходу на пенсію. Не передається негативний наслідок на наступні покоління.

За величиною ГДК (і відповідно впливом на організм людини) в повітрі робочої зони шкідливі речовини поділяються на чотири класи небезпеки (ГОСТ 12.1.007-76):

1-й – речовини надзвичайно небезпечні, ГДК менше 0,1 мг/м³(свинець, ртуть, озон);

2-й – речовини високонебезпечні, ГДК 0,1…1,0 мг/м ³ (кислоти сірчана та соляна, хлор, фенол, їдкі луги);

3-й – речовини помірно небезпечні, ГДК 1,1…10,0 мг/м³(вінілацетат, толуол, ксилол, спирт метиловий);

4-й – речовини малонебезпечні, ГДК більше 10,0 мг/м ³ (аміак, бензин, ацетон, гас).

Таблиця1

Класи небезпеки речовин

Необхідно зазначити, що у списку ГДК, поряд із величиною нормативу, може стояти літера, яка вказує на особливість впливу цієї речовини на організм людини:

О – гостронаправленої дії;

А – лергічної дії;

К – канцерогенної дії;

Ф – фіброгенної дії.

Відношення фактичної концентрації С _шк шкідливого газу до його ГДК:

називають коефіцієнтом токсичної небезпеки середовища.

На практиці доцільніше характеристику токсичної небезпеки середовища, яке містить суміш шкідливих газів, давати через еквівалентний склад у ній окису вуглецю. Для цього фактичну концентрацію кожного газу помножають на коефіцієнт, який отримують від ділення ГДК окису вуглецю на ГДК газу, який розглядається, а потім знаходять суму еквівалентних концентрацій.

4. Мікроклімат виробничих приміщень та його вплив на працівників

Мікроклімат виробничих приміщень характеризується температурою, вологістю повітря, швидкістю переміщення повітряних мас, а також тепловим випромінюванням від нагрітих обладнання, машин, предметів праці. Від комплексного впливу цих елементів залежать теплові відчуття і зумовлені ними фізіологічні та психічні стани працівників.

Визначальним метеорологічним елементом є температура повітря, дія якої може посилюватися або послаблюватися іншими факторами. Посилення несприятливого впливу одного фактора дією інших факторів характеризується як їхня синергічна взаємодія. При антагоністичній взаємодії несприятливий вплив одного фактора послаблюється іншим, що діє в цей час.

Мікроклімат виробничих приміщень зумовлюється технологічним процесом і певною мірою зовнішніми метеорологічними умовами. Цехи, в яких тепловиділення від обладнання, матеріалів, людей, сонця перевищують 20 ккал на 1 м3 за годину, відносяться до гарячих. Як правило, основними при цьому є теплові випромінювання від нагрітих поверхонь обладнання і матеріалів. Так, 500-тонна мартенівська піч віддає 15 млн ккал/год, з яких 10 млн ккал припадає на випромінювання. Теплове навантаження складає 250–300 ккал на 1 м3 за годину. Біля 100 ккал на 1 м3 за годину становлять тепловиділення в сушильних цехах заводів будівельних матеріалів, на деяких дільницях виробництва штучного волокна, капрону, в легкій, нафтопереробній, харчовій промисловості.

Виконання роботи в умовах теплового випромінювання і високих температур викликає різко виражені фізіологічні зрушення в організмі працюючих. Їхня працездатність в таких умовах знижується на 50 %. Фізіологами встановлено, що температура 22°С є тією межею, за якою починається прогресивне зниження працездатності. Так, при підвищенні температури до 26°С вона зменшується на 4 % з кожним градусом, а при подальшому її підвищенні до 30°С – на 6 %. А. В. Васильєвою виділені три температурних режими: від 0 до 25°С; від 25 до 35°С і від 35 до 50°С. Кожному режиму властивий певний характер зрушень фізіологічних функцій працівника. При першому режимі ці зрушення знаходяться в зоні допустимих показників; при другому відмічаються підвищені показники, а при третьому – парадоксальні реакції.

В умовах, коли температура повітря дорівнює або перевищує температуру тіла працівника, віддача тепла організмом відбувається шляхом випаровування вологи. Так, при виконанні важкої фізичної роботи при високій температурі повітря кількість виділеного поту може сягати 1,0–1,5 л/год.

Разом з водою організм втрачає солі і вітаміни, в зв’язку з чим він не справляється з віддачею тепла і наступає перегрівання – теплова гіпертермія. Ознаками її є підвищення температури, сильне потовиділення, спрага, збільшення частоти дихань і пульсу, задишка, головний біль, запаморочення. Перегрівання організму може виявлятися в трьох формах: легкій і середній гіпертермії, тепловому ударі (важка форма гіпертермії) і судомній хворобі. Тепловий удар супроводжується раптовою втратою свідомості, підвищенням температури тіла до 40–41°С, слабим частим пульсом, припиненням потовиділення. Судомна хвороба характеризується порушенням водно-солевого обміну, судомами м’язів, кінцівок, діафрагми, потовиділенням, згущенням крові.

Наявність у виробничих приміщеннях холодних поверхонь також негативно впливає на працівника, оскільки збільшує віддачу тепла з поверхні його тіла. В таких умовах теплоутворення не компенсує втрату тепла і у працівника знижується температура, з’являється слабість і сонливість. Переохолодження призводить до розладу обміну речовин органів, найбільш віддалених від серця, – пальців рук, ніг, носа, а також до зниження опірності організму до різних захворювань. Найбільш поширеними при цьому є захворювання периферійної нервової системи (радикуліти, невралгії), загострення суглобового і м’язового ревматизму, плеврит, бронхіт та ін.

Теплова рівновага працівника залежить також від вологості повітря, тобто вмісту у повітрі водяних парів. Найсприятливішою для організму є відносна вологість повітря від 35 до 60 %. Якщо вологість менша 35 %, то повітряне середовище характеризується сухістю, яка посилює випаровування води з поверхні шкіри. При підвищенні вологості повітря (понад 60 %) випаровування поту утруднене. Так, при температурі 25°С в умовах дуже сухого повітря організм втрачає через шкіру і легені 75,4 г вологи за годину, а в умовах дуже вологого повітря – лише 23,9 г/год.

Нормування параметрів мікроклімату у виробничих та адміністративних приміщеннях

Для створення сприятливих умов роботи, що відповідають фізіологічним потребам людського організму, санітарними нормативами визначено оптимальні та допустимі метеорологічні умови в робочій зоні приміщення. Робоча зона обмежується висотою 2 м над рівнем підлоги або площі, де знаходяться робочі місця. При цьому нормуються: температура, t°С, відносна вологість в % та швидкість руху повітря в м/с.

Норми враховують:

1) пору року - холодний і перехідний (+10 °С і нижче), теплий (+10 °С і вище) періоди;

2) категорію робіт – легкі, середньої важкості і важкі;

3) характеристику приміщення за теплонадлишками (приміщення з незначними надлишками явного тепла – 20 ккал/м³·год і менше; і зі значними надлишками - понад 20 ккал/м³·год).

До легких робіт відносяться, наприклад, роботи, які не потребують частих переміщень або підняття важких речей.

До робіт середньої важкості(витрати енергії від 150 до 250 ккал/год) належать роботи, виконувані, наприклад, в цеху складання апаратури, в механоскладальних, деревообробних цехах.

Важкі роботи (витрати більше 250 ккал/год) пов’язані із систематичним фізичним напруженням і перенесенням значних (понад 10 кг) вантажів (роботи зі спорудження кабельних і повітряних ліній електропередачі та зв’язку, будівельні та вантажно-розвантажувальні роботи та ін.)

Оптимальні й допустимі параметри мікроклімату приведено в ГОСТ 12.1.005 та в СанПіН 2.2.4.548-96. Гігієнічні вимоги до мікроклімату виробничих приміщень. Зміст аероіонів нормовано і приведено в СанПіН 2.2.4.1294-03. Гігієнічні вимоги до аероіонного складу повітря виробничих і громадських приміщень.

Для визначення оптимального та верхньої межі допустимого мікроклімату можуть бути використані як окремі його складові, так і емпіричний коефіцієнт – індекс, в °С, що відображає сполучений вплив температури повітря, швидкості його руху та вологості теплового опромінення на теплообмін людини з навколишнім середовищем.

Атестація робочих місць за умовами праці – це комплексна оцінка всіх факторів виробничого середовища й трудового процесу, соціально-економічних факторів, які впливають на здоров’я і працездатність працівника в процесі трудової діяльності.

Оцінка умов праці на робочих місцях являє собою встановлення ступеня шкідливості й небезпечності факторів виробничого середовища, а також важкості й напруженості праці на конкретному робочому місці.

Тяжкість фізичної праці виявляється перш за все витратами фізичної енергії людини в процесі роботи, а умови праці оцінюються спеціальними методами

ПОКАЗНИКИ ОЦІНКИ УМОВ ПРАЦІ :

– гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин в повітрі робочої зони, які при щоденній роботі протягом 8 годин або при іншій тривалості, але не більше 40 годин на тиждень, протягом усього робочого стажу не можуть викликати захворювання або відхилення в стані здоров'я;

– тяжкість праці, що відбиває переважне навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні системи;

– допустимі мікрокліматичні умови;

– фактичні значення чинників виробничого середовища

Атестація робочих місць за умовами праці передбачає:

– виявлення на робочому місці шкідливих і небезпечних виробничих факторів та причин їхнього утворення;

– дослідження виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу на робочому місці;

– комплексне оцінювання факторів виробничого середовища й

характеру праці на відповідність їх вимогам стандартів, санітарних норм;

– обґрунтування віднесення робочого місця до відповідної категорії за умовами праці;

– підтвердження або визначення права працівників на пільгове пенсійне забезпечення, додаткову відпустку, скорочений робочий день, інші пільги й компенсації.

Після проведення атестації за даними лабораторноінструментальних досліджень комісія складає узагальнюючий документ результатів атестації - Карту умов праці на кожне робоче місце, яка включає оцінку факторів виробничого середовища і трудового процесу; гігієнічну оцінку умов праці; оцінку технічного та організаційного рівня.

КАРТА УМОВ ПРАЦІ

1.Галузь_________________________________________________________

2.Характер підприємства___________________________________________

3.Назва цеху, відділення, відділу, лабораторії й ін._____________________

4.Професія_______________________________________________________

5.Вид роботи_____________________________________________________

6. Змінність______________________________________________________

7.Розряд роботи (вищий) _____ за тарифною сіткою ___________________

8.Тип організації виробництва: 1) конвеєр; 2) потік; 3) вільна організація_______________________________________________________

9.Кількість аналогічних робочих місць_______________________________

10.Кількість робітників на цих робочих місцях________________________

11.З них жінок____________________________________________________

12.Найбільша маса вантажу, що піднімається, (за один раз),кг__________

13.Вантажообіг за зміну, т _____. Відстань переміщення вантажу, м______

14.Робоча поза___________________________________________________

15.Кількість рухів у годину (темп)___________________________________

16.Монотонність: кількість операцій за годину__, прийомів в операції ______

17.Напруга зору (% до тривалості зміни)_____________________________

18.Шум (по шкалі Дб) ____. На якій відстані чутна мова людини, м ____,% до тривалості зміни______________________________________________

19.Витрати часу на основну роботу, %_______________________________

20.Температура на робочому місці, °С: влітку ___, взимку. Вологість,%; влітку ___, взимку ___. Швидкість руху повітря, м/с: влітку ___,взимку ____

21.Зміст хімічних речовин, мг/м3 (назва, концентрація, тривалість дії, % до тривалості зміни)__________________________________________________

22.Зміст промислового пилу, мг/м3 (назва, концентрація, тривалість дії, % до тривалості зміни)_______________________________________________

23.Інтелектуальне навантаження____________________________________

24.Нервово-емоційна напруга______________________________________

25.Вібрація у виробничому приміщенні, дБ_____, тривалість дії, % до тривалості зміни__________________________________________________

26.Освітленість робочої зони, лк: природна _____, штучна _______.Назва світильника______________.Висота _______, відстань__________________

27.Електромагнітні поля радіочастот, Вт/см2 , мкВт/см2 , довжина дії,% до тривалості зміни__________________________________________________

28.Біологічні агенти (мікроби, антибіотики й ін.)______________________

29.Інтегральна оцінка категорії важкості праці ______

5.Атестація робочих місць

Робота з проектування робочого місця ґрунтується на результатах комплексного аналізу всіх елементів трудового процесу з урахуванням його техніко-економічних, психофізіологічних і соціальних аспектів, техніки і технології виробництва, використання досягнень науки і передової практики та знаходить свій вираз у спеціальному документі  карті організації праці

Атестація робочого місця – це комплексне оцінювання всіх факторів виробничого середовища, трудового процесу, сукупних соціально-економічних факторів, що впливають на здоров’я та працездатність людини у процесі трудової діяльності

Нормативна база, на підставі якої здійснюється атестація робочих місць – це правові акти, закони, що стосуються організації праці робітників і слугують головним інструментарієм для атестації робочих місць: · Конституція України; · Кодекс законів про працю України; · закони, прийняті Верховною Радою України: - Закон України «Про охорону праці»; - Закон України «Про пенсійне забезпечення»; - Закон України «Про колективні договори і угоди»; - Закон України «Про відпустки»; - Закон України «Про оплату праці» тощо. · Постанова Кабінету Міністрів «Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці»; · Постанова Міністерства праці України «Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці »; · Класифікатор професій ДК 003-2010 тощо

Основна мета атестації робочого місця - регулювання відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками в сфері: реалізації їхніх прав на здорові й безпечні умови праці; пільгового пенсійного забезпечення; пільг та компенсацій за роботу в несприятливих умовах

АТЕСТАЦІЯ РОБОЧИХ МІСЦЬ ПРОВОДИТЬСЯ НА ПІДСТАВІ НАКАЗУ КЕРІВНИКА ПІДПРИЄМСТВА, ДЕ:

визначаються підстава та завдання атестації; затверджуються склад, голова, секретар постійно діючої атестаційної комісії, визначаються її повноваження; за необхідністю визначається склад цехових (структурних) атестаційних комісій ; установлюються графіки і терміни проведення підготовчих робіт у структурних підрозділах підприємства; визначається взаємодія із зацікавленими державними органами і громадськими організаціями (підрозділами експертизи умов праці, санітарно-епідеміологічною службою); визначаються комплексні проектні, науково-дослідні, експертні організації для науково-технічної оцінки умов праці та участі в розробленні заходів щодо усунення чи зменшення впливу шкідливих виробничих факторів.

АТЕСТАЦІЯ РОБОЧИХ МІСЦЬ ПЕРЕДБАЧАЄ:

встановлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці

санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці

комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним і санітарним нормам і правилам

установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією

обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці

визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу в несприятливих умовах

складання переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників

аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці

АТЕСТАЦІЯ РОБОЧИХ МІСЦЬ ВКЛЮЧАЄ ТРИ ОСНОВНІ ЕТАПИ

І етап - облік робочих місць, що передбачає визначення, класифікацію та групування робочих місць за видами і характером використання, за категоріями зайнятих на них працівників

ІІ етап - безпосередня атестація робочих місць, у ході якої кожне робоче місце оцінюється комплексно за трьома рівнями: технічним, організаційним, умов праці та техніки безпеки

ІІІ етап - раціоналізація робочих місць, розробка пропозицій щодо їх удосконалення

І ЕТАП - облік робочих місць кількість робочих місць визначається: кількістю верстатів, агрегатів, машин, механізмів, комплектів технологічної та організаційної оснащеності при обслуговуванні (за нормою) кожної одиниці одним працівником; • за встановленими зонами обслуговування; • за робочими посадами

ІІ ЕТАП - безпосередня атестація робочих місць оцінка технічного рівня робочого місця здійснюється на підставі таких основних показників: відповідність технологічних процесів, обладнання, оснащення, інструменту і засобів контролю вимогам забезпечення високої якості продукції; • рівень продуктивності устаткування; • співвідношення фактичної і проектної продуктивності обладнання; • технологічна оснащеність робочого місця; • виправданість ступеня механізації праці.

При оцінці організаційного рівня робочого місця аналізуються такі показники: • раціональність планування; • кількість і комплектність оргоснащення, прогресивність його конструкції та технічний стан; • застосування багатоверстатного обслуговування; • раціональність обслуговування робочих місць; • відповідність форм організації праці технологічному процесу, характеру і обсягам виконуваних робіт; • використання раціональних прийомів і методів праці; • кваліфікація працівника, її відповідність складності та необхідному рівню якості виконуваних робіт; • якість чинних норм праці; • ефективність використання робочого місця: рівень використання устаткування в часі; коефіцієнт змінності, зайнятість працівника продуктивною працею протягом зміни. При оцінці умов праці та техніки безпеки аналізуються : · відповідність санітарно-гігієнічних умов нормативним вимогам; · відповідність виробничого процесу, обладнання, організації робочого місця стандартам безпеки і нормам охорони праці; · обсяги ручної і важкої фізичної праці; · наявність монотонної праці; · забезпеченість працюючих спецодягом та спецвзуттям, засобами захисту та їх відповідність стандартам безпеки праці і встановленим нормам

ІІІ ЕТАП - раціоналізація робочих місць заходи з раціоналізації робочих місць розробляються за такими основними напрямами: · підвищення технічного рівня робочих місць; · підвищення організаційного рівня робочих місць; · поліпшення умов праці і техніки безпеки на робочих місцях; · ліквідація зайвих і малоефективних робочих місць.

Атестація проводиться приблизно один раз на 5 років, а для нових робочих місць - по мірі освоєння виробничих потужностей відповідно до затверджених проектів.

Позачергова атестація проводиться:

- при зміні умов праці у зв'язку з реконструкцією виробничого об'єкта, впровадженням нової техніки і технології, застосуванням нового вигляду сировини і матеріалів;

- на вимогу органів державної експертизи умов праці;

- при створенні нових робочих місць

Питання для самоперевірки

• Чим визначаються конкретні умови діяльності на робочому місці?
• Вкажіть небезпечні і шкідливі виробничі фактори, надайте їх класифікацію.
• Розкрийте вплив шкідливих та небезпечних чинників на діяльність людини.
• Вкажіть методи визначення шкідливих та небезпечних факторів.
• З якою метою нормовано шкідливі та небезпечні фактори?
• Що являє собою адитивний вплив шкідливих та небезпечних факторів?
• Яка основна мета атестації кожного робочого місця?
• Які завдання атестації робочих місць?
• Які етапи включає проведення атестації робочих місць?