тема 14. нейтральна поза. вільний рух. час для відновлення сил. робота стоячи. робота сидячи

План

1. Нейтральна поза – положення голови при роботі із персональним комп’ютером.
2. Врахування ергономічних вимог у процесі читання тексту.
3. Забезпечення вільного руху та оптимальної пози
4. Вплив органів і пультів керування машинами та механізмами на працездатність оператора
5. Розташування засобів відображення інформації і сенсомоторних пристроїв
6. Заходи запобігання перевтоми працівників на виробництві
7. Організація режиму відпочинку
8. Заходи з раціонального харчування
9. Оптимальна робоча поза при роботі сидячи
10. Оцінка ергономічних показників

1. Нейтральна поза – положення голови при роботі із персональним комп’ютером

На рисунку 1 показане нейтральне положення голови щодо природнього напрямку погляду й рекомендована відстань від очей до екрана комп’ютера, яка чим більше, тем краще. При необхідності можна збільшувати розмір шрифту, якщо рівень комфортності не вписується в загальні рекомендації.

Фокусування на близьких об’єктах може викликати напруження очей. Щоб зосередитися на близьких об’єктах, екстраокулярні м’яза повертають очні яблука усередину, і ресничні м’яза працюють, утворюючи лінзу.

Рисунок 1 – Нейтральне положення голови щодо природнього напрямку погляду: а – нейтральне положення; б – максимальний нахил уперед відносно нейтрального положення

Тривале розглядання близьких об’єктів приводить до зорової напруги й візуального дискомфорту. Одним з розв’язків є розташування близького об’єкта (екрана комп’ютера) набагато нижче рівня ока користувача. Хоча це може бути ефективним для зменшення напруги око користувача, це, на жаль, може змусити користувача згинати шию, викликаючи скелетно-м’язовий дискомфорт. На щастя, установка монітора на мінімальній відстані огляду й на відповідній висоті щодо очей користувача є ефективною в усуненні й візуального, і скелетно-м’язового дискомфорту для користувачів комп’ютерів.

Сучасні дослідження й технічні стандарти рекомендують, щоб висота монітора визначалася висотою рівня ока користувача; верхня частина екрана повинна розташовуватися не вище рівня очей, а центр екрана повинен перебувати приблизно на 15 – 30º нижче рівня очей користувача. Простим способом оцінки кута між рівнем очей і центром екрана є вимір відстані між очима користувача й екраном, а потім – відстані нижче горизонтального рівня око до центру екрана. Відстань до центру екрана нижче рівня ока повинна становити приблизно половину відстані огляду.

2. Врахування ергономічних вимог у процесі читання тексту

Існує певний набір умов, що забезпечують нормальну роботу зорового аналізатора:

1. Яскравість об’єкту повинна лежати в певних межах (надійне розрізнення кольорових відтінків виникає при яскравості 175 Кд×м²).

2. Контрастність відносно фону повинна вибиратися з урахуванням розмірів об’єкту: чим менше розмір, тим вище повинна бути його контрастність.

3. Слід враховувати, що найбільшу чутливість око має до випромінювання жовто - зеленого кольору, найменшу – до фіолетового і червоного.

4. Розмір символу повинен бути узгоджений з гостротою зору людини; потрібно також враховувати, що він впливає на швидкість і правильність сприйняття інформації;

5. Все поле зору, що охоплюється оком, можна розбити на три зони: центрального зору, де найбільш чітко розрізняються деталі; ясного бачення, де можна впізнати об’єкт без дрібних деталей; периферического зору, де предмети виявляються, але не розпізнаються.

6. Зорове відчуття наростає і спадає поступово, у сумі це становить 0,5 секунди (при різкому дії переривчастого подразника виникає відчуття мигтіння, які при певній частоті зливаються, в рівне немигающий світло - оптимальна частота сигналу у разі миготінь – 3×10 Гц. ).

На рисунку 2 наведено графічну схему сприйняття текстових символів (наприклад, букв абетки).

Рисунок 2 – Графічна схема сприйняття текстових символів: D – відстань огляду; у – висота символу

При відстані огляду 50 см (500 мм), мінімальна висота символу складе 500 × 0,007 = 3,5 мм

Таким чином, текст розміром 12 pt на відстані 50 см на екрані задовольняє вимогам розбірливості

3. Забезпечення вільного руху та оптимальної пози

Одним з основних напрямків ергономіки є виконання фізіологічних і психологічних вимог при конструюванні машин та іншого устаткування, організації та плануванні робочих місць. При конструюванні машин повинні бути передбачені заходи щодо усунення зайвих рухів працюючого, ліквідації нахилів тулуба і переходів.

Правильне розташування і компонування робочого місця, забезпечення зручної пози і свободи трудових рухів, використання обладнання, що відповідає вимогам ергономіки та інженерної психології, забезпечують найбільш ефективний трудовий процес, зменшують стомлюваність і запобігають небезпеці виникнення професійних захворювань.

Оптимальна поза людини в процесі трудової діяльності забезпечує високу працездатність і продуктивність праці.

Нормальною робочою позою слід вважати таку, при якій:

- працівнику не потрібно нахилятися вперед більше ніж на 10-15°;

- нахили назад і в сторони небажані;

- основна вимога до робочої позі – пряма спина.

Вибір робочої пози залежить від м’язових зусиль під час роботи, точності і швидкості рухів, а також характеру виконуваної роботи. При зусиллях не більше 50 Н можна виконувати роботу сидячи. При зусиллі 50-100 Н робота може виконуватися з однаковим фізіологічним ефектом як стоячи, так і сидячи. При зусиллях понад 100 Н бажано працювати стоячи.

Робота стоячи доцільна при необхідності постійного пересування, пов’язаного з налагодженням устаткування. Вона створює максимальні можливості для огляду і вільних рухів. Однак при роботі стоячи збільшується навантаження на м’язи нижніх кінцівок, підвищується напруження м’язів у зв’язку з високим розташуванням центру тяжіння, збільшуються енерговитрати на 6-10 % порівняно з позою сидячи.

Робота в позі сидячи більш раціональна і менш стомлююча, так як зменшується висота центру ваги над площею опори, підвищується стійкість тіла, знижуються напруга м’язів, навантаження на серцево-судинну систему. У положенні сидячи забезпечується можливість виконувати роботу, що потребує точності рухів. Однак у цьому випадку можуть виникати застійні явища в органах тазу, утруднення роботи органів кровообігу і дихання.

Зміна пози призводить до перерозподілу навантаження на групи м’язів, поліпшенню умов кровообігу, обмежує монотонність. Отже, там, де це сумісно з технологією і умовами виробництва, необхідно передбачати виконання робіт як стоячи, так і сидячи, щоб працівники за своїм розсудом могли змінювати положення тіла.

При організації виробничого процесу слід враховувати антропометричні та психофізіологічні особливості людини, його можливості щодо величини зусиль, темпу і ритму виконуваних операцій, а також анатомо-фізіологічні відмінності між чоловіками і жінками (насамперед розмірні співвідношення рук, ніг, довжини тіла та ін.).

4. Вплив органів і пультів керування машинами та механізмами на працездатність оператора

На формування робочої пози в положенні сидячи впливає висота робочої поверхні, обумовлена відстанню від підлоги до горизонтальної поверхні, на якій відбуваються трудові руху. Висоту робочої поверхні встановлюють залежно від характеру, тяжкості та точності робіт. Оптимальна робоча поза при роботі сидячи забезпечується також конструкцією стільця: розмірами, формою, площею та нахилом сидіння, регулюванням по висоті і ін.

Істотний вплив на працездатність оператора має правильний вибір типу і розміщення органів і пультів керування машинами та механізмами. При компонуванні постів і пультів керування необхідно знати, що в горизонтальній площині зона огляду без повороту голови становить 120°, з поворотом – 225°; оптимальний кут огляду по горизонталі без повороту голови – 30 – 40° (допустимий – 60°), з поворотом – 130°. Допустимий кут огляду по горизонталі осі зору становить 130°, оптимальний – 30° вгору і 40° вниз.

Приладові панелі слід розташовувати так, щоб площини лицьових частин індикаторів були перпендикулярні лініям погляду оператора, а необхідні органи управління перебували в межах досяжності. Найважливіші органи управління слід розташовувати попереду і праворуч від оператора. Максимальні розміри зони досяжності правою рукою – 70 – 110 см. Глибина робочої панелі не повинна перевищувати 80 см. Висота пульта, призначеного для роботи сидячи і стоячи, повинна становити 75 – 80 см. Панель пульта може бути нахилена до горизонтальної площини на 10-20°, нахил спинки крісла при положенні сидячи 0-10°.

Для кращого розрізнення органи управління повинні бути різними за формою і розміром, забарвлюватися в різні кольори або мати маркування або відповідні написи. При групуванні декількох важелів в одному місці необхідно, щоб їх рукоятки мали різну форму. Це дозволяє оператору розрізняти їх на дотик і перемикати важелі, не відводячи погляду від роботи.

Застосування ножного управління дає можливість зменшити навантаження на руки і таким чином понизити стомлюваність оператора. Педалі слід застосовувати для включення, пуску і зупинки при частоті цих операцій не більше 20 на хвилину, коли потрібна велика сила перемикання і не дуже велика точність установки органу керування в новому положенні. При конструюванні ножного управління враховують характер руху ніг, необхідні зусилля, частоту руху, загальне робоче положення тіла, хід педалі. Зовнішня поверхня педалі повинна бути рифленою на ширину 60 – 100 мм, рекомендована зусилля – 50 – 100 Н.

5. Організація і конструкція автоматизованого робочого місця людини-оператора

Організація і конструкція автоматизованого робочого місця людиниоператора повинні забезпечувати можливість швидкого та безпомилкового сприйняття інформації, створення зручності користування органами керування, комфортних умов для експлуатації обладнання, його технічного обслуговування і ремонту.

При конструюванні робочого місця рекомендується застосовувати модульний принцип, при якому для типових робочих місць використовується єдина базова конструкція, яка передбачає можливість додаткових технічних засобів і розміщення їх на робочому місці з урахуванням виконуваних оператором функцій.

Розміщення технічних засобів (дисплеїв, пультів введення даних і документування, апаратури зв’язку та ін.) повинно створювати необхідні умови для виконання простих функцій лівою рукою з метою зниження навантажень на праву руку (при роботі на пультах, ведення записів, роботі з картою тощо).

Основним функціональним елементом автоматизованого робочого місця людини-оператора є пульт управління, на якому розміщуються засоби відображення інформації і органи управління.

При конструюванні пульту управління необхідно враховувати наступні вимоги:

- поверхня пультів управління повинна мати покриття, що володіє властивістю дифузного або направлено-розсіяного відбивання світлового потоку в цілях запобігання відблисків у поле зору оператора;

- пульти управління для роботи в положенні сидячи повинні мати простір для ніг оператора з розмірами (не менше), мм: висота – 600, глибина на рівні колін – 400 і на рівні підлоги – 600, ширина – 500;

- висота пультів при роботі в положенні сидячи не повинна перевищувати 1100 мм від підлоги для забезпечення можливості огляду поверх пультів управління;

- на панелях пультів управління не повинно бути елементів, що ускладнюють роботу оператора (виступів, заглиблень, різноплощинних панелей, виступаючих елементів кріплення та ін.) і не виправданих функціональним призначенням пульта;

- при необхідності пульти керування повинні бути обладнані висувними ящиками для зберігання документації, а також дошками для ведення записів і розміщення додаткових переносних приладів.

6. Розташування засобів відображення інформації і сенсомоторних пристроїв

Розташування засобів відображення інформації і сенсомоторних пристроїв на панелях пульта повинно здійснюватися з урахуванням таких основних чинників: пріоритету, угруповання в логічні блоки, взаємозв’язків між органами управління і засобами відображення інформації і сенсомоторными пристроями.

Пріоритет сенсомоторних пристроїв (або засобів відображення інформації) визначається їх призначенням та роллю у функціонуванні системи. При цьому виділяються наступні показники функціонування наявного пристрою або засобу:

- частота використання;

- точність і швидкість зчитування показників або установки позицій;

- вплив помилки зчитування або запізнювання при виконанні операцій на надійність і безпеку роботи системи.

Розміщення індикаторів і сенсомоторних пристроїв або органів управління на панелях пультів управління здійснюється двома способами:

- функціональним, коли індикатори та органи управління групуються з урахуванням спільного їх використання при виконанні загальної задачі або відносяться до одного компоненту обладнання;

- послідовним, коли розташування визначається послідовністю застосування. Допускається використовувати поєднання цих двох способів.

За розміщення засобів відображення інформації і сенсомоторних пристроїв (органів управління) враховуються наступні вимоги:

- важливі і найбільш часто використовувані засоби відображення інформації і органи управління повинні розташовуватися в межах оптимальної зони, аварійні – в легко доступних місцях, але не в оптимальній зоні, другорядні і періодично використовувані – не в оптимальних зонах;

- компонування засобів відображення повинна забезпечувати огляд і видимість з робочого місця всіх індикаторів, можливість легкого впізнання будь-якого з них, об’єднання індикаторів в послідовно використовуються або функціональні групи, облік взаємозв’язків індикаторів і органів керування;

- при наявності в групі шести (і більше) індикаторів вони повинні розташовуватися двома паралельними вертикальними або горизонтальними рядами; при цьому розташування їх п’ятьма – шістьма горизонтальними і вертикальними рядами не допускається;

- при наявності на панелях 25–30 індикаторів вони повинні компонуватися в дві-три зорово відмінні групи;

- при розміщенні органів управління повинна бути виключена можливість їх випадкового перемикання, що може бути забезпечено раціональним компонуванням або пристроєм спеціальних фіксаторів;

- для забезпечення розрізнення однотипних органів управління вони повинні компонуватися в групи, які виділяються збільшенням інтервалу між групами або установкою в даному інтервалі органів управління, що відрізняються по вигляду;

- функціонально пов’язані органи управління і засоби відображення інформації повинні розташовуватися поблизу одне від іншого і компонуватися функціональними групами; при цьому функціональні групи, що використовуються для виконання найбільш важливих дій (сигналізації або усунення аварійних ситуацій), доцільно окреслювати спеціальними лініями шириною 2–3 мм, добре контрастують з фоном панелі;

- сенсомоторні пристрої і функціонально пов’язані з ними поруч розташовані індикатори повинні розташовуватися так, щоб самі органи управління або рука при маніпуляціях з ними не закривали індикатор;

- рух органів управління вперед (тобто від оператора), вгору, вправо або по ходу годинникової стрілки (для поворотних органів управління) повинно відповідати збільшення параметра на функціонально пов’язаних з ними індикаторах або положення «Включено»;

- сенсомоторні пристрої, які вимагають певної послідовності дій або якими маніпулюють спільно, повинні бути відповідним чином згруповані, щоб послідовні дії вироблялися в порядку зліва направо чи зверху вниз;

- при розміщенні сенсомоторних пристроїв переважним способом кодування є просторове групування полів клавіатур (клавішею і кнопок) за функціональною ознакою, кодування органів управління кольором може призводити до надмірного різнобою і строкатості на пульті;

- для забезпечення можливості швидкого виявлення неправильно набраною інформації слід застосовувати кнопки з фіксацією натискання або з підсвічуванням, використовувати контрольну (сигнальну) рядок (поле) на екрані, що відображає набрану інформацію; застосовувати результуючу кнопку (наприклад, «Введення»), що формує команду на виконання операції (по всій ланцюжку натискань), що дозволяє перевіряти правильність натискань і здійснювати перехід від однієї операції до іншої під зоровим контролем;

- при програмному контролі помилкових дій оператор повинен отримувати вказівка на наявність помилок з допомогою звукового або зорового сигналу (загоряння, миготіння сигнальної лампочки або транспаранта); вказівка на наявність помилки і її характер має також відображатися в контрольній рядку або на спеціальній ділянці інформаційного поля.

Робоче місце оператора повинно бути сконструйоване з урахуванням забезпечення необхідних умов для технічного обслуговування і ремонту обладнання (огляду, регулювання, заміни блоків і окремих елементів). Використання випробувальних засобів, вимірювальних приладів і інструмента повинне здійснюватися без ускладнень та порушення техніки безпеки. При цьому необхідно забезпечити:

- вільний доступ до основних вузлів перевірки;

- максимальну змінюваність окремих блоків, що виключає або зводить до мінімуму їх взаємне налагодження після заміни;

- можливість спостереження за роботою функціонуючих елементів обладнання, не піддаючи небезпеки обслуговуючий персонал;

- створення таких умов, при яких незакріплені конструктивні елементи (кришки, оглядові люки, панелі) легко виявляються;

- вибір розмірів і орієнтації вентиляційних отворів, які виключають можливість попадання в них інструменту при проведенні робіт по регулюванню або при ремонті устаткування;

- підведення електричного напруги тільки до розеток і гнізд роз’ємів, а не до штекерам та вилок;

- для визначення несправностей окремих блоків необхідно передбачати контрольні точки, які доцільно групувати в лінію (або матрицю) з урахуванням послідовності проведених вимірювань;

- можливість відкривати дверцята і кришки однією рукою і фіксувати їх у відкритому положенні;

- можливість правильної установки блоків шляхом використання направляючих штифтів і пазів, а також маркування всіх змінних елементів, що вказують на їх приналежність до певного блоку;

- можливість чіткого розрізнення роз’ємів і розеток шляхом їх кодування формою або кольором.

При організації робочого місця повинні бути створені умови для попередження неправильних дій (помилок) оператора. З цією метою всі основні та аварійні органи управління повинні легко розпізнаватися (візуально або на дотик), між органами управління повинно бути вільний простір, що дозволяє легко маніпулювати ними без зачіпання сусідніх органів управління; перемикання органів управління дискретного типу повинно супроводжуватися добре чутним клацанням; органи управління, випадковий вплив на які неприпустимо, повинні мати спеціальну захист, зняття якої вимагає не менше двох рухів.

7. Заходи запобігання перевтоми працівників на виробництві

Виробнича втома як наслідок впливу на організм працівника трудових навантажень і умов виробничого середовища, з одного боку, відіграє захисну роль, а з другого – стимулює відновлювальні процеси і підвищення працездатності. Тому заходи по боротьбі з втомою ні в якому разі не мають метою ліквідувати це фізіологічне явище. Вони спрямовуються на:

- віддалення розвитку втоми в часі;

- недопущення глибоких стадій втоми і перевтоми працівників;

- прискорення відновлення сил і працездатності.

Боротьба з втомою в першу чергу зводиться до покращання санітарно-гігієнічних умов виробничого середовища. Численні дослідження свідчать, що ліквідація загазованості, забруднення повітря, нормалізація мікроклімату, шуму, вібрації, раціональне освітлення, впровадження принципів естетики підвищують працездатність людини навіть у тих випадках, коли характер роботи не змінюється.

Ступінь втоми значною мірою залежить від робочої пози працівника. Вимушена незручна поза обмежує можливість виконання раціональних прийомів роботи, що призводить до збільшення енергозатрат, швидкої втоми та захворювань нервово-м’язового апарату. Важливе значення має раціоналізація трудових процесів. Вона включає механізацію і автоматизацію трудомістких робіт і вдосконалення трудових рухів.

Особливу роль в підтриманні працездатності і запобіганні втомі працівників відіграє ритм роботи, який підвищує стійкість робочого динамічного стереотипу. Порушення ритму в роботі викликає напруження нервової системи в зв’язку з необхідністю відновлення раніше засвоєного ритму. Аритмічна діяльність, коли незначні фізичні чи нервово-психічні навантаження змінюються форсованими зусиллями у високому темпі, дуже втомливі для працівника.

Віддаленню втоми сприяють фактори, які діють на центральні апарати нервово-м’язової системи. Підвищення працездатності нервових клітин досягається шляхом посилення відновлювальних процесів під час роботи, а також послабленням охоронного гальмування в корі головного мозку. У першому випадку має місце справжня стимуляція, оскільки збільшується функціональний потенціал працівника, а в другому – збільшення працездатності досягається за рахунок значного зменшення ресурсів організму.

Серед факторів першого напрямку слід відмітити вплив емоцій на працездатність. Емоційне збудження втягує в активну діяльність підкоркові центри, які тонізують кору і підвищують її працездатність. У цьому самому напрямку діють нервові імпульси з ретикулярної формації. Внаслідок цього підвищується лабільність коркових клітин і посилюються відновлювальні процеси під час роботи. Переважання процесів збудження віддаляє час розвитку охоронного гальмування.

Ще одним фактором цього напрямку є подразнення різних рецепторів, яке забезпечує притягнення до домінантного рефлексу сторонніх подразників, що також посилює нервову імпульсацію і тонізацію кори. Посиленню активізації коркових центрів сприяє одночасна робота різних груп м’язів, які забезпечують взаємну стимуляцію. Ще більше практичне значення в боротьбі з втомою має робота інших м’язів перед виконанням основної роботи. Вплив цього фактору на невтомлені м’язи полягає в підвищенні лабільності робочих апаратів, прискоренні їх впрацювання, переході на більш високі ритми активності. Цю функцію на виробництві виконує вступна гімнастика.

Збереження працездатності і віддалення розвитку втоми забезпечується також зміною видів роботи. В основі цього заходу лежить ефект Сєченова. Під час виконання іншої роботи в раніше працюючих робочих апаратах інтенсивно відбувається відновлення працездатності, зарядка нервових центрів енергетичними речовинами. Аналогічну функцію виконує і активний відпочинок.

Слід також відмітити і засоби екстреного підвищення працездатності і віддалення втоми. Це, зокрема, різні хімічні стимулятори. Одна група цих стимуляторів включає речовини, які впливають на обмінні процеси, зменшуючи несприятливі гуморальні зрушення. Це глюкоза, фосфати, аскорбінова кислота, вітаміни та мікроелементи. Друга група стимуляторів включає речовини, які діють спеціально на нервову систему. До них належать фенамін, препарати лимоннику, женьшеню, кофеїн і т. ін. Вони можуть давати як справжню стимуляцію за рахунок активізації відновлювального процесу по ходу роботи, так і призводити до збільшення функціональних затрат через віддалення процесу гальмування. При цьому порушення коркової нейродинаміки погіршує якість виконання роботи, особливо там, де необхідна координація рухів.

Особливо слід відмітити заходи, спрямовані на організацію розумової праці і запобігання розумовій втомі. Розумову працю необхідно починати з найбільш простих елементів і підготовки робочого місця, планування роботи. В роботу слід входити поступово, займатися нею систематично, виробити свій індивідуальний стиль і ритм, організувати раціональний режим праці і відпочинку в залежності від типу динаміки працездатності. Вагомим фактором високої працездатності є раціональне поєднання розумової діяльності з фізичною працею.

8. Організація режиму відпочинку

Конституцією України передбачено одне з основних прав громадян України – право на відпочинок (Ст. 44 Конституції України). Режим праці та відпочинку –це встановлені для кожного виду робіт порядок чергування періодів роботи і відпочинку і їхня тривалість.

Раціональний режим – таке співвідношення і зміст періодів роботи і відпочинку при яких висока продуктивність праці поєднується з високою працездатністю людини без ознак надмірного стомлення протягом тривалого часу. Таке чергування періодів праці та відпочинку дотримується в різні відрізки часу: протягом робочої зміни, доби, тижня, року відповідно до режиму роботи організації.

Часом відпочинкуназивається час, протягом якого працівник вільний від виконання своїх трудових обов’язків і який він може використовувати за своїм розсудом (у тому числі відлучатися на цей час з місця виконання роботи) (рис. 2).

Рисунок 2 – Види часу відпочинку

Перерви протягом робочого дня.

Протягом робочого дня (зміни) працівникам дається: перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше 2 годин і не менше 30 хвилин (така перерва дається усім працівникам без винятку й у робочий час не включається).

Щотижневі вихідні дні.

Трудове законодавство України гарантує усім працівникам щотижневий відпочинок у вигляді вихідних днів. Тривалість щотижневого безперервного відпочинку, тобто часу з моменту закінчення роботи в передвихідний день і до початку роботи в наступний робочий день, повинна бути не менше 42 годин. При п’ятиденному робочому тижні працівникам дається два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні – один вихідний день

Вихідні дні.

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п’ятиденному робочому тижні встановлюється графіком роботи даного підприємства. Як правило, два вихідних дні даються підряд. На підприємствах з постійним циклом роботи, припинення якого неможливе за виробничотехнічними і організаційними умовами, вихідні дні даються в різні дні тижня по черзі кожній групі працівників у відповідності з правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Відпустки.

Право на відпустку мають усі працівники незалежно від:

- місця роботи;

- займаної посади;

- форми оплати праці;

- режиму роботи;

- умов праці;

- терміну трудового контракту.

При цьому зберігаються місце роботи (посада), а також середній заробіток співробітника, що знаходиться у щорічній відпустці. Трудове законодавство передбачає наступні види відпусток:

1. Щорічна основна оплачувана відпустка.

2. Щорічна додаткова оплачувана відпустка.

3. Відпустка без збереження заробітної плати.

Також на підприємствах рекомендовано розташовувати приміщення для відпочинку в робочий час та психологічного розвантаження. Такі приміщення рекомендується розміщувати при пунктах охорони здоров’я або гардеробах домашнього одягу. В приміщеннях для відпочинку та психологічного розвантаження доцільно розмістити пристрої для приготування напоїв, а також місця для занять фізичною культурою. Площу цих приміщень потрібно визначати з розрахунку 0,2 м ² на одного працівника найчисленнішої зміни, але не менш як 18 м².

9. Заходи з раціонального харчування

Для забезпечення працівників загальним та дієтичним харчуванням на підприємствах передбачаються приміщення громадського харчування: при кількості працівників у найчисленнішій зміні понад 200 – їдальні, а менш як 200 – буфет, що відпускає гарячі страви, котрі доставляються з інших підприємств громадського харчування. При кількості працівників у найчисленнішій зміні менш ніж 30 допускається організовувати кімнати для споживання їжі. Якщо кількість працюючих становить менш як 10, допускається замість кімнати споживання їжі передбачати в гардеробному приміщенні додаткове місце площею 6,0 м², де ставиться стіл.

Кількість місць в їдальнях та буфетах визначається із розрахунку одне місце на чотирьох працівників найчисленнішої зміни. Площа кімнати споживання їжі визначається із розрахунку 1 м ² на кожного відвідувача, але не менш як 12,0 м². Таку кімнату необхідно обладнати умивальниками, електрокип’ятильниками, відповідно умеблювати.

Відомо, що харчування є одним із найважливіших важелів відновлення функцій організму та підвищення здатності організму протидіяти впливу несприятливих факторів навколишнього середовища.

Великі нервово-психічні навантаження, незначні фізичні навантаження, ненормований робочий день можуть негативно вплинути на діяльність центральної нервової та серцево-судинної систем, на процеси обміну речовин, а саме можуть викликати:

- нервово-психічні захворювання (неврастенію, неврози);

- хвороби порушеного обміну речовин (ожиріння, атеросклероз, жовчнокам’яну хворобу);

- захворювання серцево-судинної системи (гіпертонію, ішемічну хворобу серця);

- хвороби шлунково-кишкового тракту (гастрити, коліти).

Поряд з цим, наслідками науково-технічної революції є забруднення навколишнього середовища промисловими, сільськогосподарськими, транспортними, побутовими та іншими токсичними сполуками (ксенобіотиками). їжа є основним середовищем, яке характеризує рівень надходження ксенобіотиків до організму людини. Тому проблема захисту внутрішнього середовища організму від екологічних забруднень є актуальною.

10. Оптимальна робоча поза при роботі сидячи

Наукове дослідження показало, що приблизно 70–80 % людської енергії витрачається на підтримку маси тіла в просторі й рух маси тіла через простір.

У якості механізму виживання люди мають уроджене бажання зберігати енергію. Найменша кількість енергії витрачається, коли маса тіла підтримується в урівноваженому положенні на базі своєї опори (рис.4). Структурами механічної опори для підтримки положення голови в просторі в рухливому або нерухливому стані є: спинний хребет і диски, мережа зв’язок, хрящів і суглобних сумок, а також численні пари, що врівноважують один одного м’язів попереду, позаду й по обидва боки тіла.

Для тих, хто працює сидячи, оптимальне положення голови – по центру по середній лінії тіла, якщо дивитися або попереду назад (antero-postero), або з бічної площини, або з легким нахилом уперед близько чотирьох градусів. Голова людини важить від 4 до 7 кг (пропорційно загальній масі тіла). Якщо голова втримується за межами нейтрального положення (наприклад, при випинанні підборіддя уперед, щоб сфокусувати погляд на маленькому зображенні на екрані, або при витягуванні підборіддя нагору для відхилення від яскравого світла екрана), сила, що впливає на хребет, збільшується на порядок при відхиленні на кожний сантиметр від центру.

Рисунок 4 – Положення голови а – неврівноважене положення: випинання підборіддя вперед; б – урівноважене положення: нейтральна поза

Правила ергономіки застосовні для роботи за ноутбуком як сидячи, так і стоячи. Звичайно, є відмінність у рівні зігнутого ліктя й висоті очей, оскільки обидва значення в положенні стоячи вище, чим у положенні сидячи, але основні моменти залишаються такими ж. Підтримуйте правильну відстань між екраном ноутбука й клавіатурою; вибирайте опорне встаткування з можливістю регулювання нахилу, повороту й підйому для забезпечення напрямку погляду в середину екрана в межах оптимального діапазону кута огляду 15-30 градусів; зігніть лікті приблизно під 90 градусів і намагайтеся тримати руки близько до тіла (не витягаючи їх); тримаєте голову в урівноваженому положенні над плечима, не завалюйтеся вперед і не випинайте вперед підборіддя.

Періодично перевіряйте вашу позу й коректуйте всі відхилення від нейтральної пози.

Перебуваючи в положенні стоячи, переконаєтеся, що поруч є поперечина, підставка для ніг або ящик, на який можна обпертися однієї ногою. Це сприяє вільному руху, так ви можете переносити свою вагу з однієї сторони тіла на іншу. Не забувайте робити часті невеликі перерви (по 2–3 хвилини щопівгодини), і більш тривалі перерви по 15–20 хв. через кожні дві години роботи.

11. Оцінка ергономічних показників

Оцінка ергономічних показників здійснюється шляхом порівняння їх фактичних (абсолютних) значень зі значеннями, що встановлені у стандартах, технічних умовах, будівельних нормах і правилах і в будівельних нормах, а також в санітарних нормах Міністерства охорони здоров’я.

Оцінка естетичних показників здійснюється на етапах приймальних випробувань та серійного виробництва експертною комісією із складанням протоколу. До складу експертної комісії повинен входити дизайнер.

На цих етапах подаються кольорові фотографії виробу, що оцінюється, і базових зразків в різних ракурсах (не менше двох).

На підставі оцінок експертів, що занесені до протоколу, визначається середньоарифметичний бал по кожному виду показників, а далі загальний бал по сумі чотирьох показників (композиційна цілісність форми, функціональна доцільність форми, товарний вид, якість внутрішньої обробки).

Система оцінки – трибальна. Загальний бал повинен бути у межах (для виробу, що відповідає сучасним вимогам) 8–12 балів.

Питання для самоперевірки

• Що таке оптимальна поза?
• Які умови для попередження неправильних дій?
• Що таке раціональний режим?
• Які є види відпусток?
• Як дотримуватися раціонального харчування?
• Що відноситься до оцінки ергономічних показників?