Тема 4. Організація робочого місця

План

1. Вимоги антропометрії та біомеханіки.
2. Робочі пози та положення людини.
3. Вимоги до організаційно-технічного оснащення робочого місця.
4. Забезпечення сприятливих умов праці в системі

1. Організація робочого місця відповідно до антропометричних характеристик

Антропометричні характеристики поділяються на динамічні й статичні (рис. 1.1). Динамічні антропометричні характеристики використовують для визначення обсягу робочих рухів, зон досяжності й огляду, за ними розраховують просторову організацію робочого місця, розмах рухів обертових і селекторних перемикачів, біомеханічні моделі людини і манекена.

Антропометричні характеристики:

Статичні розміри

Динамічні розміри

Статичні розміри : Статичні розміри окремих частин тіла людини;Розміри кисті Розміри голови; Розміри стопи.

Динамічні розміри: Кути обертання в суглобах ;Зони досяжності; Прирости, чи ефект руху тіла (зміни того самого розміру при переміщенні частини тіла).

До статичних антропометричних характеристик відносяться розміри, обмірювані в статичному положенні людини, яка зберігає при вимірах ту саму позу. Умовність і сталість пози забезпечують ідентичність умов виміру. Статичні антропометричні характеристики використовують для встановлення розмірів конструктивних параметрів робочого місця чи виробу (висота, широта, глибина і т. ін.), визначення діапазону виміру у випадку їх регулювання, а також при проведенні ергономічної експертизи конструювання манекенів. Особливу групу статичних антропометричних характеристик складають габаритні розміри тіла, що являють собою його найбільші розміри в рівних положеннях і позах, орієнтовані в різних площинах. Габаритними розмірами визначається мінімальний простір, необхідний людині при роботі.

Правила використання антропометричних характеристик: визначити групу населення, для якої буде призначене проектоване чи організоване робоче місце (устаткування); вибрати групу антропометричних характеристик, що є основою для визначення розміру конструкції устаткування (робочого місця); встановити, якому відсотку працюючих повинно задовольняти дане робоче місце (устаткування) і за допомогою перцентилей чи часткою σ знайти відповідне йому значення антропометричних характеристик; врахувати відповідне виправлення на одяг і взуття. При визначенні контингенту людей необхідно враховувати вікові, статеві й національні розходження. Вікові розходження ґрунтуються на біологічних особливостях різних стадій індивідуального розвитку. При вирішенні ергономічних задач орієнтуються на усереднені антропометричні характеристики дорослого населення країни. Статеві розходження особливо важливо враховувати в тих випадках, коли те саме робоче місце (устаткування) призначено для чоловіків і жінок. При проектуванні робочого місця (устаткування) варто звертати увагу також на національні розходження антропометричних характеристик. Якщо робоче місце призначене строго для одного якогось регіону, то варто враховувати дані населення регіону, якщо виріб призначений для населення всієї країни, то слід брати дані більш численних національностей країни. Необхідний діапазон змінювання досліджуваної антропометричної характеристики задається або за середньоквадратичним відхиленням (σ) стосовно математичного чекання (М), або за допомогою перцентилей

При ергономічному забезпеченні організації робочого місця оператора за дисплеєм треба знати, що воно повинне відповідати антропометричним характеристикам, які визначають розміри тіла і його окремих частин.

Біомеханіка - це наука про рухи тіла людини і тварин. Вона вивчає особливості пересування організму в просторі і в часі, визначає причини, що обумовлюють ці рухи, а також визначає рухові можливості організму. Термін «біомеханіка» перекладається з грецької, як –біос‖ – життя + –механе‖ – знаряддя (механіка життя). Закони механіки, щодо руху тіл, були виведені по відношенню до абсолютно твердого тіла. Але вони враховуються в практиці фізкультури і спорту. Тому біомеханіка вивчає рухи людини з точки зору законів механіки, але з урахуванням анатомо-фізіологічних особливостей живого організму. Для того, щоб керувати машиною слід знати, як вона побудована. Але машина організму людини набагато складніша та вибагливіша, ніж будь-яка інша. Тому в знаннях з біомеханіки багато невирішених проблем, більше ніж в машинобудуванні. Крім того, якщо штучну машину можна побудувати, то машину людського організму не можна удосконалити, переробити, підкорити конструкцію власній меті. Нам доводиться використовувати її такою, якою вона є, з усіма перевагами і недоліками. Ми лише маємо можливість в повній мірі використовувати її переваги і обминати недоліки. Є різні види біомеханіки – біомеханіка праці (ергономіка – оптимізація рухів при роботі на конвеєрі тощо), – інженерна біомеханіка (створення роботів), – біомеханіка протезування (як зробити протез, який найкраще відповідає розмірам і будові, в хірургії, в стоматології (медична біомеханіка).

Таким чином, основною метою біомеханічного аналізу є визначення оптимального варіанту виконання рухів, рухових дій.

Організація робочого місця

При організації робочих місць необхідно враховувати те, що конструкція робочого місця, його розміри і взаємне розташування його елементів повинні відповідати антропометричним, фізіологічним і психофізіологічним даним людини, а також характеру.

1.1 Вибір положення працюючого

При виборі положення працюючого необхідно враховувати:

- фізичну тяжкість робіт;

- розміри робочої зони і необхідність пересування у ній працюючого у процесі виконання робіт;

- технологічні особливості процесу виконання робіт.

Робоче місце для виконання робіт стоячи організовується при фізичній роботі середньої важкості і важкій. Якщо технологічний процес не вимагає постійного переміщення працюючого і фізичне навантаження дозволяє виконувати їх у положенні сидячи, в конструкцію робочого місця слід включати крісло і підставку для ніг.

1.2 Просторова компоновка робочого місця

Конструкція робочого місця повинна забезпечувати виконання трудових операцій в зонах моторного поля в залежності від необхідної точності і частоти дії:

- виконання трудових операцій «дуже часто» (2 і більше операцій у хвилину) і часто (менше 1 операції в хвилину) повинно здійснюватися у межах зони легкої досяжності і оптимальної зони моторного поля;

- виконання рідкісних трудових операцій допускається в межах зони досяжності моторного поля.

1.3 Розмірні характеристики робочого місця Конструкція робочого місця повинна забезпечувати оптимальне положення працюючого, яке досягається регулюванням:

- висоти робочої поверхні;

- висоти сидіння;

- висоти простору для ніг;

- висоти підставки для ніг.

Вимоги антропометрії.

Робоче місце–найменша цілісна одиниця виробництва Робоче місце – це простір, в якому розташовані засоби відображення інформації, органи управління і допоміжне обладнання для виконання трудової діяльності оператора або групи операторів. Досвід експлуатації сучасних машин показує, що відсутність чітких рекомендацій із проектування робочих місць постів керування, пов'язаних з урахуванням особливостей людського організму, породжує велику кількість дефектів компонувального характеру. Уникнути цього можна тільки в тому випадку, якщо при проектуванні машини поряд з особливостями забезпечення загальних технологічних вимог до неї будуть також виконуватися й основні умови з раціонального компонування, засновані як на досвіді експлуатації, так і на обліку анатомічних і фізіологічних особливостей людського організму.

Основи антропометрії

Антропометрія – один із методів дослідження в антропології (науці про людину), заснований на вимірюваннях частин людського тіла. Разом із зором, слухом і можливостями інших органів чуттів форма й розміри людської фігури є відправними умовами в тих випадках, коли необхідне раціональне конструювання робочого місця. У результаті зіставлення даних антропометричних вимірів багатьох тисяч індивідуумів визначені розміри і середні пропорції людського тіла. Причому внаслідок того, що керування машинами здійснюється переважно дорослими чоловіками, за цією категорією людей і існують найбільш повні матеріали.

Багато яких, якщо не більшість, вимірювань, що характеризують людину, змінюються відповідно до закону Гауса. Варіативність багатьох характеристик людей, тобто відхилення при антропометричних вимірюваннях тіла людини, наближається до цього закону розподілу: більшість вимірювань величин лежить у центрі кривої і тільки незначна частина – по краях. Кращою характеристикою центральної частини кривої розподілу є середнє арифметичне значення М, що являє собою частку від розподілу å x на N, де х – величина вимірювання, N – число вимірювань. Найточнішою характеристикою рівномірності розподілу Гауса є стандартне відхилення σ, що дорівнює σ = N х 2 S , де х – відхилення величини кожного вимірювання від середнього значення. Іншими словами, σ є середньоквадратичним відхиленням від середнього значення. При ідеальному дотриманні закону нормального розподілу діапазон величин в інтервалі значень а від -1 до +1 включає 68 % вимірювань характеристики.

Оскільки розміри більшості людей попадають у середню частину площі, обмеженою кривою, а по краях їх усе менше і менше, то антропометричні дані характеризуються скоріше областями, ніж визначеними точками і, отже, не існує жодної стандартної людини із заданими розмірами тіла, а існують тільки апроксимації до цих областей. Саме тому при проектуванні машин, керованих людиною, велике значення має введення пристроїв, що дозволяють регулювати робочі місця відповідно до розмірів тіла оператора.

У практиці проектування інтервал більше М ± 2,0σ не береться, тому що розширення границь недоцільно з економічної точки зору. Однак при проектуванні це потрібно враховувати, щоб робоче місце забезпечувало досяжність до органів керування для оператора з мінімальним зростом і не було тісним для людини з максимальним зростом.

Перцентиль – це значення вимірюваного показника, що відтинає в його розподілі соту частину обсягу обмірюваної сукупності. Перцентилі при проектуванні дозволяють використовувати більш реалістичне поняття діапазону розмірів людського тіла, ніж розмах варіативності величин від мінімального до максимального значення в нормальному розподілі. Щоб одержати мінімум антропометричних ознак (вимірів), необхідно вимірити: вагу, ріст стоячи і сидячи, окружність грудної клітки, силу м'язів, що згинають долоні й пальці рук, силу м'язів спини або станову силу, життєву ємність легень і т. д. Різні види одягу змінюють вагу й у більшості випадків збільшують розміри людини. Ці обставини необхідно враховувати вже на початковій стадії конструювання. Причому при конструюванні устаткування з урахуванням розмірів людини в одязі не можна орієнтуватися на граничні розміри, а необхідно вносити виправлення, наприклад, на складки й нерівності скафандра або іншого спецодягу в місцях вигину і на особливі пристосування, що часто бувають на одязі, зокрема петлі для ременя, персональне устаткування і т. д.

Методи антропометричної оцінки проектів

Структура робочого простору визначає насамперед положення тіла працівника в процесі виробничої діяльності з усіма наслідками, що звідси випливають, щодо стомлення працівника, його безпеки, якості й швидкості виконання роботи, а часто також і з далекосяжними наслідками для здоров'я працівника. Основним способом боротьби з негативними наслідками є пристосування структури простору робочого місця до антропометричних характеристик працівників. Метою антропометричної оцінки проектів при їх ергономічному вивченні і є саме встановлення рівноваги між навантаженням на людину на 126 робочому місці та її можливостями, тобто оптимальне використання сил, розмірних і об'ємних характеристик і можливостей людини.

Існує три методи, що дозволяють використовувати антропометричні дані при проектуванні робочого місця: а) моделювання в натуральну величину; б) метод накладання; в) метод манекенів.

У практичному застосуванні метод манекенів менш точний, але більш простий. Метод полягає у використанні плоских моделей людини (з точним дотриманням дійсних пропорцій), оснащених шарнірами, що дозволяють ставити моделі в такі положення, які обирає людина при виконанні робіт. Такі манекени виконуються в натуральну величину або в масштабах 1:5 – 1:10 і містяться на макетах відповідних робочих місць, виконаних у тім же масштабі, що і манекен. Таким чином, можна знайти помилки в рішеннях з пристосування робочих місць до антропометричних даних людини. При цьому варто мати на увазі, що габарити манекенів повинні відповідати не тільки середнім, але і граничним розмірам людей.

Оцінка компонування засобів відображення інформації й органів управління

На робочому місці може розміщатися велика кількість приладів. Тому недостатньо врахувати тільки ергономічні характеристики окремих приладів, необхідно забезпечити їхнє правильне взаємне розташування або компонування. Розташування приладів має відповідати вимогам максимальної надійності одержання інформації й зручності роботи оператора. При компонуванні засобів відображення інформації (ЗВІ) й органів управління (ОУ) завдання полягає у виборі оптимального варіанта, що максимально задовольняв би ергономічні вимоги .

Робочі місця можуть бути класифіковані за різними ознаками. Серед основних функцій, які виконує людина в системі, розрізняють робочі місця оперативного управління, інформаційно-довідкові, оператора ЕОМ, функціональнотехнологічного контролю, керування рухомим об'єктом, комбіновані. Щодо кількості одночасно працюючих операторів робочі місця є індивідуального і групового використання. За характером робочих операцій, які виконує людина, вони поділяються на автоматизовані й механізовані. За ступенем спеціалізації робочі місця можуть бути універсальними, спеціалізованими і спеціальними.

Залежно від положення тіла оператора у просторі під час трудової діяльності виділяють робочі місця для виконання робіт сидячи, стоячи, сидячи–стоячи і лежачи. Сам термін «робоча поза» означає типове положення тіла у просторі при виконанні трудових операцій. Як правило, перевага надається положенню оператора «сидячи», оскільки це вимагає меншого напруження різних груп м'язів і сприяє успішному протіканню процесів сприймання й переробки інформації

Основою такого автоматизованого робочого місця управління є пульт управління, який може мати різні форми. Фронтальна форма пульта застосовується при можливості розташування всіх ОУ й ЗВІ у відповідних зонах: • ОУ – у максимальній і допустимій зонах досяжності; • ЗВІ – у зонах центрального й периферійного поля зору. Трапецієподібну форму пульта використовують тоді, коли неможливо ЗВІ й ОУ розташувати на пульті фронтальної форми. У цих випадках вони частково розміщуються на бокових панелях, розгорнутих відносно фронтальної під кутом 90°–120°. Головною проблемою при проектуванні пультів управління є розташування ЗВІ й ОУ. Підвищення точності і швидкості дій операторів передбачає розташування ЗВІ і ОУ з дотриманням принципів функціональної відповідності, об'єднання, поєднання стимулу і реакції, послідовності дій, важливості й частоти використання.

Робочі сидіння повинні забезпечувати:

– підтримку такого положення тіла упросторі, за якого навантаження на м'язи та хребет буде мінімальним;

– умови для зміни робочої пози з метою зняття статичної напруги м'язів спини;

– нормальне функціонування організму людини;

– зручність розміщення у кріслі й підведення з нього;

– вільне переміщення тулуба й кінцівок тіла у процесі роботи;

– повільне або ступінчасте регулювання параметрів.

У проектуванні робочих місць, розрахованих на робочу позу «сидячи–стоячи» або «стоячи», необхідно враховувати і відповідні антропометричні та психофізіологічні характеристики оператора. Розміщення панелей управління для роботи оператора, їхній нахил суттєво відрізняються від цих самих характеристик робочої пози «сидячи».

2.Робочі пози та положення людини

Положення тіла перш за все впливає на просторову компоновку робочого місця. Величина зусиль на органи управління, параметри обзорності визначаються перш за все положенням тіла працюючого. Найбільш поширені положення стоячи і сидячи, рідше – лежачи. Кожне положення характеризується певними умовами рівноваги, ступенем напруження м’язів, станом дихальної і кровоносної системи, витратою енергії і т.д.

Так, положення стоячи характеризується нестійкою рівновагою, але в той же час йому властивий природніший стан хребетного стовпа і грудної клітки, хороші умови для зорового огляду і переміщення. Проте, воно більш втомлює в порівнянні з іншими положеннями, оскільки вимагає значної роботи м’язів по утриманню рівноваги тіла. Тому в положенні стоячи слід уникати фіксованих поз, рекомендується робити перерви для відпочинку в положенні сидячи.

Положення сидячи має переваги перед роботою стоячи, оскільки знижує навантаження м’язів на нижні кінцівки і органи кровообігу, що зменшує енергетичні витрати організму на 10–20%. Проте тривале перебування в положенні сидячи сприяє ряду патологічних явищ (сутулості, радикуліту і т. п.), скорочує зони досяжності, пересування і зменшує силові можливості. Вибір раціональної робочої пози в положенні сидячи (завдяки оптимальній формі сидінь) дозволяє уникати цих негативних наслідків.

Положення лежачи допускається у виняткових випадках, оскільки воно різке обмежує моторні функції людини, погіршує моторну координацію і зменшує зону огляду. Виконання операцій лежачи супроводжується статичною роботою, яка пов’язана з напругою шийних м’язів і плечового поясу при утриманні голови і рук. Це викликає стомлення. Для роботи лежачи слід передбачати спеціальні пристосування, що зменшують статичні напруження (опори для голови та ін.).

Поза – це взаєморозташування ланок тіла, незалежне від його орієнтації в просторі та відношення до опори. Термін "робоча поза" позначає найбільш часте і переважне взаємне розташування тіла при виконанні трудових операцій. Робоча поза динамічна. Її зміна пов’язана з робочими рухами, причому поза розглядається як просторова межа фази руху (початкова, гранична, кінцева). Збереження тієї чи іншої пози відбувається за активної участі нервово–м’язової системи.

Вибір робочого положення і робочої пози пов’язаний з розмірами простору рухів людини, величиною і характером (статичне, динамічне) робочого навантаження, об’ємом і темпом робочих рухів, необхідним ступенем точності виконання операцій, особливостями предметно–просторового оточення. Особливу увагу слід приділяти робочій позі та умовам її підтримки при проектуванні робочих завдань і діяльності, у виконанні яких переважають рухові компоненти і потрібна тривала підтримка певної робочої пози (табл. 1).

При цьому важливо мати на увазі, що негативний вплив робить не стільки сама поза, скільки час, протягом якого людина в ній знаходиться.

Таблиця 1

Критерії вибору робочих положень

1.Баланс положення тіла як основа мінімізації енергетичних витрат людини

Наукові дослідження показали, що приблизно 70–80% людської енергії витрачається на підтримання маси тіла в просторі і рух маси тіла через простір.

Люди володіють вродженим бажанням зберігати енергію. Розглянемо питання забезпечення балансу положення тіла на прикладі підтримки положення голови. Найменша кількість енергії витрачається, коли маса тіла підтримується в урівноваженому положенні на базі своєї опори (рисунок 1). Структурами механічної опори для підтримки положення голови в просторі в рухомому або нерухомому стані є: спинний хребет і диски, хитромудра мережа зв’язок, хрящів і суглобових сумок, а також численні пари, що врівноважують м’язи спереду, ззаду і по обидва боки тіла.

Для тих, хто працює сидячи, оптимальне положення голови – по центру по середній лінії тіла, якщо дивитися спереду назад (у передньо–задньому) або з бічній площині, або з легким нахилом вперед близько чотирьох градусів. Голова людини важить від 4 до 7 кг (пропорційно загальній масі тіла). Якщо голова утримується за межами нейтрального положення (наприклад, при випинанні підборіддя вперед, щоб сфокусувати погляд на маленькому зображенні на екрані, або при витягуванні підборіддя вгору для ухилення від яскравого світла екрану), сила, що впливає на хребет, збільшується на порядок при відхиленні на кожен сантиметр від центру.

На рисунку 2, ліворуч, показано оптимальне нейтральне положення голови (чотири градуси вперед) і максимальна нейтральне положення голови, 20 градусів вперед. Невеликий нахил голови назад на 4 градуси (щодо положення 0 градусів) також знаходиться в межах нейтрального діапазону, однак він не рекомендується.

Взагалі, невелике згинання шиї більш прийнятно, ніж її витягування; проте фахівці, як правило, рекомендують, щоб і ступінь згинання шиї, і час, протягом якого шия зігнута, були обмежені.

Таким чином:

Нейтральна поза (neutral posture ) – повністю розслаблене положення тіла (і його частин) без будь–яких навмисних згинань у суглобах.

Нейтральне положення частин тіла

Практично кожна друга людина у віці старше 45 років працює сидячи та на власному прикладі переконується в тому, що розлади опорно–рухової системи є основною патологією, безпосередньо пов’язаної з обраною в юності спеціальністю. Якщо протягом перших 15 років роботи захворювання суглобів відзначають 10–15% осіб, то при професійному стажі 26–35 років вони зустрічаються у 25–45%.

Основними причинами цього є неправильна організація робочого місця, незручна і стиснена робоча поза, багаторазово повторювані активні дії, що вимагають певних зусиль, а також відсутність правильно організованого відпочинку. Дане положення заслуговує особливої уваги не тільки кожного працюючого, а й кожного керівника, оскільки, згідно з даними американського Бюро трудової статистики, розлади опорно–рухової системи призводять більш ніж до 60% всіх виробничих травм.

Перелік захворювань, які є наслідком неправильно організованого режиму праці та відпочинку, невірної організації робочого місця, багатогодинної роботи в незручному положенні, дуже широкий. Це остеохондроз шийного, грудного і поперекового відділів хребта, неврити та міалгії верхньої кінцівки, артрози плечового, ліктьового і дрібних суглобів кисті. Етіопатогенез даних захворювань пов’язаний з роботою. Проте, як показали численні дослідження останніх років, запобігти ці розлади набагато простіше й ефективніше, ніж лікувати.

Численними роботами гігієністів в останні роки доведено, що попередження розладів опорно–рухової системи може бути досягнуто, головним чином, дотриманням під час роботи так званої «нейтральної пози».

Одним з важливих положень ергономічного редизайну переробки інструментів, робочих станцій і процесів, є вимога, щоб суглоби працівника залишалися в нейтральному положенні як можна більше.

Для цього стараються дотримуватись наступних рекомендацій, пов’язаних з частинами тіла:

Пальці – ніжно вигнуті, в їх природному стані спокою. Вони не є повністю випрямлені (розширений), ні щільно скручену (зігнутою).

Зап’ястя – є продовженням передпліччя. Воно не зігнуте (розширення), н нахилене (згинання). Воно не нагнуте до великого пальця (радіальні відхиленням), ні до мізинця (ліктьові відхилення).

Передпліччя лежать таким чином, що великі пальці знаходиться вгорі. Вони не повертаються, щоб долоні були направлені вниз (пронація) або вгору (супінація).

Лікоть знаходиться в нейтральному положенні, коли кут між передпліччям і плечем є близьким до прямого куту (90 градусів). Деякі розширення (до 110 градусів) є небажаними.

Верхні частини рук висять прямо вниз. Вони не зведені в сторону, не витягнуті вперед по відношенню до тіла,не зустрічаються в передній частині тіла, не підняті або зігнуті по фронту, не розвернуті до спини.

Плечі в початковому положенні, не згорблені, не опущені, не тягнуть тіло вперед або назад.

Шия. Голова балансує на хребті. Вона не нахилена вперед, назад або убік, не повертається вліво або вправо.

Задня частина тіла – хребет, природно, передбачає S–подібну криву. Верхній відділ хребта (грудна область) згинається дещо назад; нижня частина хребта (поперековий відділ) згинається дещо вперед Ці вигини називаються кіфоз і лордоз, відповідно. Хребет не повертається (або викручується) вліво або вправо, а також не нахилений вліво або вправо. В положенні стоячи або сидячи, стовбур не гнеться вперед (не згинається) або назад (не відкидається) на багато (хоча хороші спинки на сидінні допускають деяке відкидання).

Нижня частина тіла – в умовах невагомості (наприклад, в космічній подорожі), тіло, природно, припускає нейтральне положення плоду, тазостегнові і колінні суглоби кілька зігнуті.

Таким чином, пози і сидячи і стоячи пов’язані з відхиленням від нейтральної позі.

Нейтральні позиції тіла у людини, яка працює

Нижче описані нейтральні позиції, пам’ятаючи про те, що нейтральна поза в цілому є сукупністю нейтральних позицій окремих частин тіла.

Рис. 3. Нейтральна позиція для тулуба в положенні сидячи: передпліччя паралельні підлозі; вага рівномірно збалансований; стегна паралельні підлозі; кут між тулубом і стегном становить 90 °, висота сидіння розташована настільки низько, щоб ви були здатні опиратися п’ятами ніг на підлогу.

Рис. 4. Нейтральна позиція для шиї: кут нахилу голови від 0 до 15 °; лінія від очей до галузі лікування повинна бути настільки близька до вертикального положення, наскільки це можливо. Уникайте нахилів голови надто далеко вперед або до однієї зі сторін.

Рис. 5. Нейтральне положення для тулуба: нахилене трохи вперед від талії або стегон, кут нахилу від 0 ° до 20 °. Уникайте надлишкового згинання спини.

Рис. 6. Нейтральне положення для плечей і стегон: плечі і стегна розташовані горизонтально, вага рівномірно збалансований. Уникайте пози, при якій плечі підняті вгору і зрушені вперед, а також розподілу ваги тіла переважно на одне стегно.

Рис. 7. Нейтральне положення для рук: руки розташовані паралельно довгій осі тулуба; лікті розташовані на рівні талії і підтримуються недалеко від тіла. Уникайте положення ліктів вище рівня талії і відхилення плечей від осі тіла більш ніж на 20 °.

Рис. 8. Нейтральне положення для передпліч: передпліччя розташовані паралельно підлозі; підйом або опускання у разі необхідності проводиться при згинанні в ліктьовому суглобі. Уникайте згинання ліктьового суглоба, щоб кут між передпліччям і плечем становив менше ніж 60 °.

Рис. 9. Нейтральне положення для кистей: сторона мізинця кисті розташована трохи нижче боку великого пальця; зап’ясті розташоване по одній лінії з передпліччям. Уникайте опускання боку великого пальця так, щоб кисть лежала паралельно столу, а також щоб кисть і зап’ястя були зігнуті вниз.

Таким чином, нейтральна поза – це ідеальне розташування тіла, при якому виконання робочих дій пов’язане зі зменшеним ризиком розладів опорно–рухової системи. Оскільки тіло є єдиною сукупністю своїх частин, то нейтральна поза являє собою сукупність нейтральних позицій, що характеризують оптимальне положення частин тіла. Взагалі вважається, що чим більше суглоб відхиляється від нейтральної позиції і чим більше час знаходження кінцівки в такому положенні, тим вище ризик розвитку професійних захворювань відповідної області тіла.

3.Проектування робочого простору

Трудова активність людини багато в чому визначається умовами, в яких він працює. До них, перш за все, відносяться робочий простір і робоче місце.

Згадаємо, що:

- Під робочим простором розуміється певний об’єм, призначений в робочій системі для трудової діяльності однієї людини або більшої кількості людей і дозволяє виконати робочу задачу.

- Робочим місцем називається та частина робочого простору, де розташовується виробниче обладнання, з яким взаємодіє людина в робочому середовищі.

- Робоче завдання – це мета, яка повинна бути досягнута в певних умовах, і необхідні дії для виконання завдання людиною або більшою кількістю людей.

Все це показує, що робочий простір і організація робочого місця, досяжність і величина зусиль на органи управління, а також характеристики оглядовості обумовлюються, насамперед, положенням тіла працюючого. Найбільш поширені робочі положення: стоячи і сидячи. Кожне з положень характеризується певними умовами рівноваги, ступенем напруження м’язів, станом кровоносної та дихальної систем, розташуванням внутрішніх органів і, отже, витратою енергії.

Вибір робочого положення пов’язаний з розмірами простору рухів людини, величиною і характером (статична, динамічна) робочого навантаження, об’ємом і темпом робочих рухів, необхідної ступенем точності виконання операцій, особливостями предметно–просторового оточення.

Методика аналізу просторового компонування робочого місця

Параметри виробничого обладнання та робочого місця умовно ділять на три групи: габаритні, вільні і компонувальні (зв’язані).

Серед габаритнихслід розрізняти габаритні параметри в цілому і габаритні параметри окремих елементів.

Габаритні параметри робочого місця в цілому (об’єм, висота, ширина, глибина, площа) характеризують граничні розміри зовнішніх його границь, якщо робоче місце не має огороджень (верстат, пульт, конвеєр і т.п.), або розміри його внутрішніх границь, якщо робоче місце має огорожу (кабіна).

Габаритні параметри окремих елементів визначають об’єм робочого простору в цілому і його планування.

У межах габаритних параметрів розглядаються вільні і компонувальні параметри.

Вільні параметри – це параметри окремих елементів робочого місця, які не мають спільних баз відліку, а отже не пов’язані один з одним. Вільні параметри можуть бути регульованими (змінними, наприклад, робоче крісло) і нерегульованими (постійними, наприклад, висота робочої площини конвеєру).

Компонувальні параметри – характеризують положення окремих елементів робочого місця відносно один одного і працюючої людини. До них відносяться відстані між елементами робочого місця, межі досяжності в моторному просторі, зони оптимального бачення, висотні співвідношення між робочою поверхнею, сидінням і підставкою для ніг, розмах рухів приводних елементів органів управління і т.д.

Компонувальні параметри можуть бути постійними і змінними (регульованими). Регулювання можлива за рахунок регулювання вільних параметрів і за рахунок рухливості елементів робочого місця.

Аналіз просторового компонування робочого місця складається з двох етапів: підготовчого і основного.

Схема проведення підготовчого етапу:

· Визначити тип робочого місця згідно запропонованої ДСТУ класифікації. Виділити особливості робочого місця, якщо такі є.

· Скласти номенклатуру засобів праці на робочому місці. Виділити основні і допоміжні засоби праці.

( Класифікація засобів праці:

Основні засоби праці – безпосередньо виконують операції технологічного процесу.

Допоміжні засоби праці – мають підсобне значення і призначені для забезпечення умов роботи основного обладнання. За характером призначення допоміжне устаткування ділиться на технологічну і організаційну оснастку.

ü Технологічне оснащення – забезпечує більш ефективну експлуатацію основного виробничого обладнання.

ü Організаційна оснастка – забезпечує ефективнішу організацію людини шляхом створення зручності та безпеки в експлуатації і обслуговуванні виробничого обладнання.)

· Скласти перелік всіх органів управління в порядку важливості і частоти використання.

· Розділити органи управління на групи згідно запропонованої класифікації:

- органи ручного і ножного управління;

- органи управління постійної, періодичної або епізодичної дії;

• Скласти перелік засобів контролю.

· Скласти перелік технологічного та організаційного оснащення, визначивши їх з технічної документації.

· Визначити зони сенсорної і моторної активності, виділивши серед них постійні, періодичні та епізодичні.

Схема проведення основного етапу:

· Викреслити ескіз робочого місця в трьох проекціях (вид зверху, спереду, збоку).

· На ескізах зобразити всі елементи робочого місця, з якими працює і взаємодіє робітник в процесі праці.

· Визначити бази відліку, від яких слід вимірювати компонувальні параметри робочого місця, в кожній виділеній зоні сенсорної активності і зобразити їх на кожному ескізі.

· Скласти перелік компонувальних параметрів робочого місця, що підлягають вимірам та аналізу. Нанести на ескіз габаритні і компонувальні параметри робочого місця.

· На основі ескізів виконати креслення робочого місця.

Особливості застосування антропометричних даних

При розрахунку компонувальних і вільних параметрів використовують антропометричні дані. Антропометричні дані по способам вимірювань і залежно від сфери використання поділяють на статичні та динамічні.

Статичні антропометричні дані

Статичні антропометричні дані – це розміри тіла, вимірювані одноразово в статичному положенні людини. Ці дані використовуються для розрахунку вільних параметрів елементів робочого місця та для визначення діапазону регулювання змінних параметрів. У свою чергу вони поділяються на габаритні розміри і розміри окремих частин тіла.

Габаритні розміри – найбільші розміри тіла в різних його положеннях і позах, орієнтовані в різних площинах (розмах рук, найбільший поперечний діаметр тіла, горизонтальна і вертикальна досяжність рук і т.п.). Вони вимірюються за найбільш віддаленими точками тіла і використовуються для розрахунків параметрів простору, займаного тілом людини в різних положеннях і позах, проходів, прорізів, сходів, люків, лазів, безпечних відстаней і т. п., а також для розрахунків максимальних і мінімальних меж досяжності рук і ніг.

Серед розмірів окремих частин тіла розрізняють розміри кінцівок і корпусу, розміри кисті, стопи і голови. Вони необхідні для розрахунків габаритних і вільних параметрів елементів робочого місця.

І габаритні розміри, і розміри окремих частин тіла діляться на подовжні, поперечні та передньозадні, а також на проекційні і прямі.

Ергономічні антропометричні ознаки за біологічними законами мінливості не виділяються в особливу групу, відмінну від класичних. Від останніх вони відрізняються в основному по орієнтації в просторі.

Розрахунки та вимірювання компонувальних параметрів робочого місця слід проводити в ортогональній системі координат із зовнішньою відносно тіла людини базою відліку.

Бази відліку для вимірювання параметрів робочих місць

Для розрахунків ергономічних параметрів робочих місць і виробничого устаткування на основі антропометричних даних при проектуванні, а також для їх вимірювань на робочому місці з метою проведення ергономічного аналізу та оцінки, слід використовувати уніфіковані бази відліку, які не вимагали б при їх знаходженні складних перерахунків або застосування спеціальних пристроїв. Бази відліку для вимірювань і розрахунків габаритних, вільних і компонувальних параметрів робочих місць різні.

Для розрахунків і вимірювань внутрішніх габаритних параметрів робочого місця за бази відліку приймаються уявні обмежувальні площині, дотичні до найбільш виступаючим усередину робочого простору точок елементів робочого місця, що обмежують розмах рухів і проходження працюючого (приводні елементи органів управління, щиток, обігрівач, плафон, огороджувальний пристрій, тощо). Наприклад, ширина кабіни екскаватора вимірюється як проекційна відстань між виступаючими всередину елементами, розташованими на правій і лівій її стінках на рівні плечового пояса машиніста в положенні сидячи.

Базами відліку для розрахунків і вимірювань габаритних параметрів окремих елементів робочого місця (сидіння, щитка, кнопки і т.п.) будуть найбільш виступаючі по висоті, ширині і глибині точки краю і т.п. вимірюваного елемента робочого місця. Наприклад, загальна висота робочого сидіння розглядається як висота над підлогою верхнього краю спинки в самому її високому становищі (при найбільшій висоті сидіння).

Бази відліку вільних параметрів робочого місця знаходять в межах вимірюваного елемента робочого місця. Для кожного параметра вони будуть різні. Наприклад, ширина сидіння вимірюється як пряме відстань між його правим і лівим краями. Довжина педалі – відстань між центральними точками переднього і заднього краю і т.п. Часто розміри, які є для робочого місця в цілому вільними, для вимірюваного елемента є габаритними.

Бази відліку для розрахунків компонувальних параметрів різні, і вибір їх залежить від вибору параметра, але, як правило, ними є обмежувальні площини.

Так як в сучасній науковій і довідковій літературі представлені в основному статичні антропометричні ознаки, то і пропонована система відліку кордонів моторного простору вибрана з умовою використання тільки цієї групи ознак.

Вимірювання і розрахунки кордонів досяжності на робочому місці виробляють в основних ортогональних площинах: горизонтальній, фронтальній і сагітальній (профільній), – використовуючи зовнішню систему відліку (поза тілом).

У положенні стоячи:

· на горизонтальній площині В (підлога або інша опорна поверхня для стоп, наприклад підставка для ніг, педаль і т.п.);

· на фронтальній площині ВD´ (уявна площину, дотична до переднього краю обладнання);

· на серединно–сагітальній площині (профільній) ВL, що збігається з однойменною площиною тіла.

У положенні сидячи:

· на горизонтальній площині В (підлога або інша опорна поверхня для стоп);

• на фронтальній площині:

а) дотичній до переднього краю обладнання (ВD), якщо сидіння вільно–рухомий;

б) дотичній до найбільш виступаючої точки спини або спинки сидіння (ВD´) при закріпленому сидінні або за наявності його рухливості по направляючої вперед–назад;

· на серединно–сагітальній площині ВL, що проходить через середину сидіння (профільна) і збігається з однойменною площиною тіла при випрямленій корпусі.

Слід зауважити, що багато з цих площин, крім фронтальної площини, паралельній передньому краю обладнання, були використані як бази відліку при вимірах антропометричних ознак. Тому в якості кінцевих точок розрахунків будуть найбільш віддалені від цих площин точки тіла (верхівкова; III пальцева точка витягнутої вперед руки; надколінна чашечка; кінцева точка стопи і т. п.) і, відповідно, ті елементи обладнання, які працююча людина може (або не може ) вільно, без напруження, дістати, не змінюючи положення тіла і пози. На кожному робочому місці в кожній ділянці моторного простору кінцеві точки будуть різні (центр кнопки, лобове скло і т.п.).

Опорні поверхні можуть бути первинними – базовими (рівень підлоги), і вторинними – обумовленими щодо рівня підлоги (підставка для ніг, педаль, сидіння, підлокітник, робоча поверхня). Висота органів управління і засобів індикації може вимірюватися як щодо первинної, так і щодо вторинних поверхонь. Вибір поверхні відліку проводиться виходячи з конкретних умов. Висота вторинної поверхні завжди повинна бути визначена щодо базової.

Переднім краєм обладнання слід вважати передній (ближній до працюючого) край стільниці, панелі пульта, станини верстата або виступаючі за ці краї приводні елементи органів управління (важелі, маховики, педалі і т.п.), тобто ті елементи обладнання, положення яких не дозволяє робітнику підійти ближче до обладнання.

Для розрахунків співвідношень між висотою робочої поверхні, висотою сидіння і висотою підставки для ніг основною базою відліку служить підлогу.

Базами відліку для розрахунків оптимальних відстаней або оцінки вже розрахованих відстаней між приводними елементами органів управління (параметри групування органів управління) слід вважати найбільш виступаючі точки країв двох сусідніх приводних елементів при їх нейтральному положенні. Прийняті в техдокументації відстані між осями (центрами) приводних елементів не є ергономічними параметрами, так як не розраховуються на основі розмірів пальців і кисті, а є похідними: спочатку розраховують діаметр або ширину і довжину приводного елемента, потім відстань між краями сусідніх елементів, в результаті чого отримують відстань між поздовжніми осями. Відстані між поздовжніми осями кнопок і клавіш вимірюють і оцінюють в тих випадках, коли їхні краї замикаються.

Розрахунок параметрів робочого місця та його елементів

Правила обліку антропометричних даних при розрахунках ергономічних параметрів робочих місць

Дані про будову тіла людини, його форму, розміри, їх варіабельності і розходження в залежності від статі, віку, етнотериторіальних особливостей, роду занять, приналежності місту чи селу та інших факторів необхідні для:

- конструювання технічних засобів діяльності (верстатів, підйомно–транспортних машин, медичного обладнання, меблів, виробів культурно–побутового призначення, спортивного інвентарю тощо);

- засобів колективного та індивідуального захисту;

- одягу і взуття;

- атестації та паспортизації робочих місць;

- ергономічної експертизи готової продукції.

Обов’язковий і коректний облік розмірів тіла дозволяє створити в значній мірі оптимальні умови для підтримки раціональної робочої пози і виконання робочих рухів. А саме: розрахувати кордони досяжності для рук і ніг; розрахувати параметри безпечних робочих просторів і доступів до вузлів монтажу, налагодження і ремонту; безпечних відстаней, проходів, аварійних виходів, сходів; огороджувальних пристроїв, майданчиків, тимчасових допоміжних споруд і т. п.

Ергономічні розміри тіла – це насамперед інструмент проектування (організації) робочої пози шляхом розрахунку на їх основі ергономічних параметрів елементів робочих місць та їх просторової організації. Серед останніх особливу увагу заслуговують опорні поверхні (поверхня сидіння, спинки, підлокітників; робоча поверхня і підставка для ніг), які постійно і безпосередньо стикаються з тілом працюючого і є вихідними при розрахунках інших параметрів робочого місця.

Стосовно завдань ергономіки і конструювання виділяються ергономічні антропометричні ознаки або ергономічні розміри тіла. Вони відрізняються від класичних розмірів тіла тим, що зовні орієнтовані в просторі так само, як і робочі рухи і пози, а отже, відповідають орієнтації параметрів виробничого устаткування (висота, ширина, глибина). Крім того, ергономічні розміри тіла відмінні за структурою, базами відліку, способам вимірювань і т. п. Параметри робочих місць вимірюються в різних положеннях тіла (стоячи, сидячи, лежачи) і позах (руки витягнуті в сторони, вгору, корпус випростаний, нахилений вперед, відкинутий назад). При вимірі цих ознак як баз відліку найчастіше використовуються обмежувальні площині. Ергономічні антропометричні ознаки за способами вимірювань і залежно від сфери використання поділяються на статичні і динамічні. Ті й інші, в свою чергу, діляться на габаритні розміри і розміри окремих частин тіла (лінійні, периметрові та кутові). Лінійні розміри, в свою чергу, діляться на периметрові, поперечні, передньо–задні і т. п.

Статичні антропометричні ознаки – це розміри тіла, що виміряні одноразово в статичному положенні випробуваного. Умовність і збереження сталості пози забезпечують ідентичність вимірювань. Ці ознаки використовуються для розрахунку вільних параметрів елементів робочих місць, для визначення діапазону регулювання змінних параметрів, конструювання манекенів, створення математичних моделей тіла людини.

До динамічних антропометричним ознак належать розміри тіла, що змінюють свою величину при кутових та лінійних переміщеннях вимірюваної частини тіла в просторі. Лінійні зміни можуть виражатися в абсолютних величинах і у вигляді приростів (ефект руху тіла). Динамічні антропометричні ознаки використовуються для визначення: амплітуди робочих рухів; величини робочих переміщень приводних елементів органів управління; розмірів зон моторного простору.

Крім цього, у відповідності до ергономічного рівняння, обов’язковим елементом у створенні ергономічного робочого місця є вільний рух, який оптимізує зусилля, що необхідні нашому тілу для підтримки балансу і запобігання утворення токсинів, що виникають внаслідок статичної пози.

Оскільки метою вільного руху є підтримання рівноваги і балансу нашого тіла і усунення застійних явищ, які провокують статичні пози, то визначення вільного руху також базується на антропометричних даних тих, хто буде працювати на робочому місці.

При розрахунках параметрів робочого місця на основі антропометричних даних необхідно враховувати:

- обрану систему координат і відповідні бази відліку;

- робоче положення працюючого;

- можливість зміни положення тіла;

- величину розмаху робочих рухів;

- кількість елементів робочого місця;

- параметри оглядовості;

- вимоги обмеження робочого простору (кабіни, площадки , відсіки і т. п.);

- можливість регулювання параметрів елементів робочого місця;

- можливість рухливості елементів робочого місця (сидіння, підставки для ніг, педалі).

При використанні числових значень антропометричних ознак слід враховувати їх особливості, обумовлені статтю, віком, національністю та іншими факторами. Особливу увагу потрібно звертати на значні статеві відмінності здебільшого антропометричних ознак, оскільки багато елементів виробничого обладнання призначені одночасно і для чоловіків, і для жінок. Ці відмінності в розмірах досить значні для становища як стоячи, так і сидячи. Так, поздовжні розміри в положенні стоячи (висота над підлогою) у чоловіків більше, ніж у жінок на 7–12 см, а в положенні сидячи (висота крапок над сидінням) – на 3–6 см; поперечні, передньо–задні і розміри за периметром по відношенню до верхньої частини тіла у чоловіків більше, ніж у жінок, на 1–3 см, але по відношенню до нижньої частини тіла (таз і стегна) – у жінок більше, ніж у чоловіків на 2–4 см; габаритні розміри у чоловіків також більше: довжина руки на 7–15 см, а довжина ноги – на 6–19 см.

Національні відмінності по групах розмірів дещо менше, ніж статеві, але також значні, особливо по поздовжніх розмірах в положенні стоячи. Виняток становлять такі ознаки: висота над сидінням (плеча, шийної точки, нижнього кута лопатки, лінії талії, ліктя, стегна); спинка сидіння – коліно; передня досяжність для руки; ширина двох колін; ширина двох стоп.

Вікові відмінності антропометричних ознак дорослого населення виражені нерізко. Є тенденція до збільшення (на 5 см) всіх поздовжніх розмірів у осіб молодого віку (20–29 років) і поперечних, передньо–задніх і обхоплювальниї розмірів в осіб старшого віку (30–50 років).

При розрахунку параметрів обладнання по висоті слід враховувати, що найбільші статеві, національні та вікові відмінності спостерігаються в поздовжніх розмірах тіла в положенні стоячи. У положенні сидячи ці відмінності зменшуються або зовсім зникають. Це пояснюється тим, що в першому випадку до складу розмірів входить довжина ноги – ознака сильно варіююча, що збільшилася за останні 100 років на 7–8 см. У другому випадку до складу розмірів входить довжина тулуба – ознака слабоваріюча, що мало змінилася в процесі акселерації ( всього на 1 см).

В основу загальних правил використання антропометричних даних при розрахунку параметрів робочих місць і виробничого устаткування покладено метод перцентиля.

Перцентиль (відсоток) – значення антропометричного ознаки для сотої частки сукупності виміряних людей.

Якщо криву розподілу всієї сукупності виміряних людей розділити на 100 рівних частин, то отримаємо 99 площ, у кожній з яких буде своє значення ознаки і частота її зустрічальності.

(Розмах рук, зігнутих у ліктях (чоловіки, росіяни, 18-21 рік, M = 91,18 см; G = 4,61 см)

Рис.2 . Площа під нормальною кривою:

а) - 90% кількості споживачів; б) - 95%

Кожен перцентиль має свій порядковий номер; 1–й перцентиль відсікає у розподілі частоти найменших значень антропометричного ознаки, що становлять 1% від суми всіх частин; 2–й перцентиль – значення, що становлять 2%, і т. д.; 50–й перцентиль в нормальному розподілі відповідає середньої арифметичної величини. Середня величина ознаки – це та, нижче якої виявляється близько половини населення. Якщо б розміри дверей відповідали лише середнім розмірам тіла людини, то 50% відвідувачів громадських будівель розбивали б свої лоби про прітолку.

Числові значення антропометричного ознаки, що відповідають верхній або нижній межі обраного об’єму працюючих, називаються пороговими. Вони є антропологічними критеріями при розрахунку параметрів робочих місць на основі методу перцентиля.

Освітлення . Ще один найважливіший фактор, від якого залежать працездатність і здоров’я людини – це освітлення. Світло регулює всі функції людського організму і впливає на психологічний стан та настрій, обмін речовин, гормональний фон і розумову активність. Самим здоровим світлом залишається природний денний. Щоб його використовувати, глибина офісних приміщень не повинна перевищувати 6 м. Крім того, гарним рішенням можуть бути скляні перегородки, що забезпечують зорову і звукову ізоляцію, але в той же час, не перешкоджають проникненню природного світла. Це дозволяє максимально ефективно використовувати природне освітлення, хоча між цим приміщенням і вікнами розташовується ще і робоча зона. Оптимальним варіантом штучного освітлення є комбінована система, що поєднує в собі прямий і розсіяне світло. Причому, звичайним лампам «денного світла» (шкідливий вплив їх мерехтіння з частотою 50 Гц давно відомо) варто віддати перевагу галогенним. Їхнє світло більш природне і набагато менше стомлює очі і нервову систему. Психологічно людина за робочим столом як би відділяється від решти простору світловим полем, отримуючи необхідну яскравість в ті точки, де це необхідно. На цьому заснована ціла система меблів та світла. Її суть в наступному: два світильника з різною світловою спрямованістю інтегруються в корпус столу і утворюють цілісну і легко переміщувану конструкцію. Інше модний напрям – легкі перегородки з вбудованим освітленням, що дозволяють відразу моделювати простір і світло. Важливо врахувати, що світло, як і колір, – це дуже потужний інструмент, що впливає і на психічний, і на фізичний стан людей. Адже світло має ще ряд важливих особливостей – наприклад, тепловіддачу. Іноді в офісі неможливо перебувати через спеку, що створена лампами. Тому дуже важливо вибрати правильний тип лампи для кожного окремого випадку. При такій великій кількості тонкощів і умов важливо не обмежуватися лише красою, а й враховувати функціональність проекту. Для цього необхідно зрозуміти індивідуальність даного простору і знайти в ньому єдино вірний баланс.

4.Забезпечення сприятливих умов праці в сис темі

Поняття, фактори і елементи умов праці Людина значну частину свого життя витрачає на працю і тому від умов праці, рівня її безпеки залежить працездатність і продуктивність праці, якість роботи, стан здоров’я. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я на стан здоров’я нації на 50 відсотків впливають соціальні фактори (умови життя, умови праці). Сприятливі умови забезпечують як соціальну гармонію особи людини, так і ставлення її до праці та задоволення працею. Актуальність питання поліпшення умов праці обумовлюється і тим, що рівень освіти працівників висуває на перше місце необхідність задоволення потреб у змістовній праці в небезпечних умовах. Тому створення сприятливих умов праці має бути одним із головних завдань суспільства, невід’ємною частиною державної соціальної і економічної політики, важливою складовою менеджменту персоналу. На державних підприємствах трудовим колективам надані великі повноваження щодо поліпшення умов праці. Вони мають право брати участь в обговоренні та затверджені комплексних планів інженерно – технічних заходів з досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища; контролювати використання коштів на виконання планів, ставити питання про притягнення до відповідальності за порушення норм з охорони праці тощо. В умовах розвитку ринкових відносин поліпшенню умов праці сприяє і необхідність використовувати у конкурентній боротьбі новітні технології, які базуються на досягненнях науково-технічного прогресу, прагнення досягти зниження витрат на виробництво продукції та відповідного зростання прибутку на підприємствах будь – якої форми власності. 306 Умови праці поділяються на соціально економічні, які розглядаються у широкому контексті і характеризують відношення до них суспільства, та виробничі, тобто умови праці безпосередньо на робочих місцях. ГОСТ 19605 – 74 “Організація праці. Основні поняття, терміни і визначення” трактує умови праці як “сукупність факторів виробничого середовища, що впливають на здоров’я та працездатність людини в процесі праці”. Гігієнічна класифікація праці визначає умови праці як сукупність факторів трудового і виробничого середовища, у якому здійснюється діяльність людини. На формування умов праці впливають фактори, які поділяються на три групи. Перша група - соціально-економічні фактори, дія яких обумовлює характер умов праці. Серед них виділяються підгрупи: - нормативно-правові (закони, норми, стандарти а також форми адміністративного та громадського контролю за їх виконанням); - економічні (матеріальне та економічне стимулювання, моральне заохочення, система пільг та компенсацій за несприятливі умови праці);) - соціально-психологічні (відношення працівників до праці, психологічний клімат); - суспільно-політичні (форми руху працівників за створення сприятливих умов, винахідництво і раціоналізація). Друга група - техніко-організаційні фактори. Вони впливають на формування умов праці на робочих місцях, дільницях, цехах. Серед них виділяються такі підгрупи: - предмети праці та їх продукти (сировина, матеріали, готові вироби); - технологічні процеси; - засоби праці; - організаційні форми виробництва, праці та управління.

Третя група – природні фактори, дія яких не лише обумовлюється особливостями природного середовища, а й висуває додаткові вимоги до устаткування, технології, організації виробництва та праці. Серед них виділяються такі підгрупи: - географічні (кліматичні зони); - біологічні (особливості рослинного та тваринного світу у сільському господарстві); - геологічні (характер добування корисних копалин). Усі ці фактори виливають на формування умов праці одночасно і у нерозривній єдності, обумовлюючи поряд з іншими параметрами виробниче середовище. Класифікація факторів допомагає на рівні галузі, об’єднання, окремого виробництва: - формувати та поліпшувати умови праці, аналізувати їх стан; - планувати заходи щодо поліпшення умов праці; - розробляти проекти устаткування, споруджень, технологічних процесів, спрямованих на поліпшення умов праці; - зосереджувати ресурси (фінансові, матеріальні, трудові) на поліпшення умов праці; - прогнозувати зміни в умовах праці у зв’язку зі змінами технології, устаткування, впровадження нових матеріалів і технологій. Свій вплив на людину система факторів спричиняє опосередковано через сукупність системи елементів, які безпосередньо визначають умови праці на робочих місцях. Виділяються такі елементи умов праці: санітарно-гігієнічні, що характеризують виробниче середовище, на яке впливають предмети та засоби праці, а також технологічні процеси (промисловий шум, вібрація, токсичні речовини, промисловий пил, температура повітря та інші). Усі вони кількісно оцінюються за допомогою методів санітарно-гігієнічних досліджень і нормуються шляхом установлення стандартів, санітарних норм і вимог. 309 Психофізіологічні елементи обумовлені змістом праці та її організацією (фізичне навантаження, нервово – психологічна напруга, монотонність трудового процесу тощо). Елементи цієї групи, за винятком фізичних зусиль і монотонності, не мають затверджених нормативів. Естетичні елементи сприяють формуванню позитивних емоцій у працівника (художньо-конструктивне рішення робочого місця, освітлення, функціональна музика тощо). Кількісних оцінок елементи цієї групи не мають. Визначення естетичного рівня умов праці здійснюється за допомогою методів експертного оцінювання. Соціально-психологічні елементи характеризують взаємовідносини у трудовому колективі, створюючи відповідний психологічний настрій працюючих (соціальний клімат). Вони не мають одиниць виміру, норм і стандартів. Але соціологічні дослідження у вигляді усного опитування, анкетування сприяють їх об’єктивному оцінюванню. Технічні елементи визначаються рівнем механізації праці. Праця, а відповідно умови й охорона праці, є реаліями різних систем, з одного боку, ”людина – машина(технологічний процес)”, “людина – виробниче середовище”, “людина – машина (технологічний процес) – виробниче середовище”, а з іншого “людина - колектив – суспільство”, - “людина – суспільство - природа”. Для перших трьох систем умови праці розглядаються у межах робочого місця, дільниці, цеху, виробництва, а для останніх двох – у межах підприємства, галузі, регіону. Забезпечення необхідних умов трудової діяльності здійснюється за трьома напрямами; - формування сприятливих умов праці, збагачення її змісту; - поліпшення умов праці у зв’язку з наявністю несприятливих факторів чи зростаючими потребами суспільства, а при неможливості поліпшення умов праці підтримання їх на досягнутому рівні; 310 - захист працівників від наявних та можливих небезпек та виробничих шкідливостей, тобто охорона праці. Найбільш ефективними є заходи, спрямовані на формування сприятливих умов, на нових підприємствах або в порядку реконструкції на діючих. Для більшості підприємств характерним є планомірне поліпшення умов праці та захист працівників від небезпечних і шкідливих виробничих чинників.

Фактори умов праці

Соціально-економічні : Нормативно- правові; Економічні; Соціально- психологічні; Суспільно- політичні.

Техніко-організаційні: Предмети і продукти праці; Засоби праці; Технологічні процеси ;Організація виробництва, праці, та управління.

Природні: Географічні; Біологічні; Геологічні.

Елементи умов праці: Санітарно-гігієнічні; Психофізіологічні; Естетичні; Соціально – психологічні ;Технічні.

Напрями впливу умов праці :На здоров’я та працездатність людини; На ставлення до праці та задоволеність працею; На ефективність праці та інші економічні показники; На рівень життя і розвиток людини.

Державне регулювання умов праці

Дія небезпечних чинників виробництва не виникає спонтанно, адже технікою користуються люди. Тому вона локалізується або посилюється залежно від рівня організації виробництва, організованості та дисципліни працівників, їхньої кваліфікації , санітарно-технічного та лікувально-профілактичного забезпечення, а також рівня профілактичної роботи з охорони праці. Тому державне регулювання умов праці є одним з найважливіших соціальних завдань суспільства. Основним законом, що гарантує права громадян на безпечні та нешкідливі умови праці, є Конституція України. Реалізація цих прав здійснюється через виконання вимог, викладених у законодавчих актах. Так, правове регулювання умов і охорони праці в Кодексі законів про працю України не обмежується тільки главою “Охорона праці”. Норми щодо умов та охорони праці містяться в багатьох статтях інших глав КЗпП України таких, як “Трудовий договір”, “Робочий час”, “Час відпочинку”, “Праця жінок”, “Праця молоді”, “Професійні спілки”, “Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю”. Закон України “Про підприємства в Україні” визначає, що підприємство зобов’язано забезпечити всім працівникам безпечні та нешкідливі умови праці і несе у встановленому законодавством порядку відповідальність за шкоду, заподіяну їх здоров’ю та працездатності. Законом України “Про колективні договори і угоди” передбачено, що у колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо охорони праці, а в угодах на державному, галузевому, регіональному рівнях регулюються основні принципи та норми соціально – економічної політики, зокрема щодо умов та охорони праці. Прийнятий 14 жовтня 1992 р. Закон України “Про охорону праці” визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я у процесі трудової діяльності, регулює відносини між власником організації і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, встановлює єдиний порядок охорони праці в Україні. Дія Закону поширюється на всі підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності. Закон “Про охорону праці” характеризують численні нововведення, такі як: - впровадження економічних методів управління охороною праці на зміну адміністративно-командним; - застосування ряду додаткових штрафних санкцій, а також пільг щодо оподаткування; - створення чіткої системи органів державного управління і нагляду за умовами та охороною праці; - суттєве розширення прав і соціальних гарантій працівників, насамперед, осіб, які потерпіли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, та сімей загиблих; - визначення місця й ролі колективного договору підприємства у виконанні завдань щодо поліпшення умов і безпеки праці, забезпечення встановлених законом прав і соціальних гарантій працівників, у тому числі на пільги й компенсації; - визначення правового статусу служб охорони праці на підприємствах і в органах державного управління всіх рівнів; - забезпечення активної участі профспілок та інших громадських формувань, широких кіл трудящих у вирішенні проблем охорони праці; - створення необхідних умов для започаткування нових громадських інститутів і можливості обрання комісій з охорони праці підприємства та уповноважених трудового колективу з цих питань. Закон передбачає чітку систему державного управління охороною праці і регулювання умов праці. Державна політика у сфері охорони праці базується на таких принципах : - пріоритету життя і здоров’я працівників по відношенню до результатів діяльності підприємств; - повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці; - комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням напрямків економічної та соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки; - соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань; - використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці; - участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці тощо. Державне управління охороною праці і державне регулювання умов праці в Україні здійснюють Кабінет Міністрів України, Державний департамент з нагляду за охороною праці, Міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади, місцева державна адміністрація, місцеві Ради народних депутатів. Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють профспілки та трудові колективи через уповноважених. Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці відповідно до законодавства про охорону праці здійснюють контроль: • умов праці на робочих місцях, безпеки технологічних процесів, машин, механізмів, стану засобів колективного та індивідуального захисту; • режиму праці та відпочинку; • використання праці жінок, неповнолітніх та інвалідів; • забезпечення працівників засобами індивідуального захисту; • пільг і компенсацій, що надаються працівникам за роботу з важкими та шкідливими умовами праці; • відшкодування власником шкоди працівникам у разі погіршення їхнього здоров’я або заподіяної моральної шкоди. Закон України “Про охорону праці” визначає соціально – економічні, організаційно – технічні, санаторно-гігієнічні та лікувально-профілактичні заходи з охорони праці. Соціально – економічними заходами щодо охорони праці передбачаються: обов’язкове соціальне страхування працівників власником підприємства від нещасних випадків та професійних захворювань; безплатне забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням та інші пільги і компенсації працівникам, що зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами; безплатна видача працівникам спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту на роботах із шкідливими і небезпечними умовами; відшкодування власником шкоди у зв’язку з каліцтвом та іншим ушкодженням здоров’я (або його сім’ї у разі смерті потерпілого), пов’язаним з виконанням трудових обов’язків а також моральної шкоди. Організаційно – технічні заходи і засоби покликані забезпечити такий рівень організації праці та технічних рішень з охорони праці, які виключали б вплив на працівників небезпечних виробничих факторів. Організаційні заходи передбачають правильний вишкіл працівників, чітке та своєчасне проведення інструктажів та контролю знань з охорони праці, зручне планування робочих місць, хороший стан засобів колективного та індивідуального захисту. До технічних засобів і заходів належать: застосування технічно досконалого обладнання, інструментів і пристроїв, транспортних засобів та засобів колективного захисту (огороджень, запобіжних пристроїв, блокування, сигналізації, системи дистанційного управління). Санітарно-гігієнічні заходи спрямовані на зменшення негативного впливу на працівників елементів санітарно-гігієнічних умов праці, приведення їх до нормативних рівнів. Лікувально-профілактичні заходи передбачають попередній та періодичний медичні огляди працівників, безплатне забезпечення лікувально-профілактичного харчування працівників на роботах з тяжкими і шкідливими умовами праці, особливі вимоги з охорони праці жінок, неповнолітніх та інвалідів

Питання для самоперевірки

• Чим пояснюється обмеженість використання робочого положення лежачи?
• Яким чином людина мінімізує енергетичні витрати під час роботи?
• Від чого залежить робоче положення тіла? Чим визначаються різні типи робочого положення?
• Чим відрізняються терміни «робоче положення» та «робоча поза»?
• Яким чином забезпечується оптимальний (раціональний) баланс положення тіла? Як це пов’язано з визначенням «нейтральна поза»?
• Які професійні захворювання є наслідком невірної організації робочого місця?
• Чи можна розглядати нейтральну позу як сукупність нейтральних позицій окремих.
• Дайте визначення умов праці.
• Які чинники впливають на формування умов праці?