Тема 5. Раціональне планування та організація робочого місця

План

1. Теоретичні основи робочого місця.
2. Оснащення робочого місця.
3. Фактори впливу на працездатність та втомлюваність людини фізичних та психологічних факторів виробничої діяльності.

1. Теоретичні основи робочого місця

У складному комплексі заходів, які забезпечують цілеспрямоване використання робочого часу, а також практичних умінь, навичок і творчих здібностей кожного працівника, чільне місце посідає раціональне планування та організація робочого місця.

Досконале робоче місце не тільки дає змогу з меншими зусиллями виробляти більше продукції, а й сприяє збереженню здоров'я учнів. Робоче місце – ділянка виробничої площі цеху або майстерні, яка закріплюється за окремим оператором або ланкою. Робоче місце оснащують необхідними інструментами, пристроями, верстатами відповідно до профілю його підготовки. Організація робочого місця та його розташування на виробничій площі повинні забезпечувати продуктивність праці, гарантувати безпеку роботи, відповідати ергономічним нормам. Так, матеріально-технічне оснащення робочого місця у майстернях характеризується сукупністю таких функціонально взаємопов'язаних елементів:

- основного виробничого технологічного обладнання (машин, агрегатів, верстаків, верстатів тощо), яке відповідає змісту праці людини та основним технологічним процесам;

- допоміжного нестандартного та підйомне – транспортного обладнання, що полегшує і прискорює допоміжні операції;

- технологічного обладнання, тобто пристроїв, спеціальних інструментів;

- організаційної оснастки (робочих тумбочок для інструментів приставок, приймальних столиків тощо).

Дані про зміст праці її прийоми і методи, а також про робочу позу є вихідними для визначення складових елементів робочого місця та його організації. Правильна організація трудового процесу полягає в створенні таких виробничих умов на кожному робочому місці, за яких трудові рухи й операції робітника є найпродуктивнішими і найменш стомлюючими. Скороченню кількості трудових рухів сприяє правильне розміщення на робочому місці обладнання, інструментів, напівфабрикатів, органів керування обладнанням.

Недодержання цієї вимоги спричиняє швидку втомлюваність працюючих.

Організація робочого місця - означає:

- забезпечення його (відповідно до спеціалізації і технологічного призначення, а також з урахуванням рівня виробництва) основним обладнанням, комплексом ріжучих інструментів і пристроїв, технологічною й інструктивною документацією, інвентарем;

- налагодження безперебійного обслуговування робочого місця допоміжними службами з усіма функціями;

- створення сприятливих умови праці.

- особливості організації робочого місця залежать від таких факторів:

- обсяг робіт;

- кількість й зміст закріплених за ним виробничих операцій;

- габарити і кількість одиниць обладнання;

- система обслуговування;

- рівень механізації праці тощо.

Сукупність цих факторів називається класифікаційною характеристикою робочого місця. Під класифікацією робочих місць необхідно розуміти їх групування за однорідними ознаками, яке залежать від особливостей трудових функцій, знарядь і предметів праці.

Класифікація робочих місць:

І. За ступенем розподілу праці:

- Індивідуальні;

- Колективні:

- а) парні;

- б) бригадні;

- в) ланкові.

II. За ступенем механізації праці:

- Ручної обробки інструментами;

- Ручної обробки технологічними пристроями;

- Механічної обробки на верстатах.

Ергономіка передбачає критичний аналіз існуючого стану організації робочих місць, розробку і вживання заходів, спрямованих на постійне поліпшення умов праці. Це можливо тільки в умовах комплексного вдосконалення усіх елементів організації робочого місця, планування, оснащення, обслуговування.

Планування зон дії на робочому місці.

Робоча зона– це частина тривимірного простору, обмежена зонами досяжності у вертикальній і горизонтальній площинах. Простір, обмежений умовною дугою, що окреслена кінчиками пальців витягнутої руки, називається зоною максимальної досяжності.Ця дуга називається межею робочої зони.Дуга, яка окреслюється рухом пальців зігнутої в ліктьовому суглобі руки, називається нормальною зоною досяжностів горизонтальній і вертикальних площинах.

Рис. 3.1. Основні параметри робочої зони вчителя

Слід враховувати, що правильна організація робочого місця передбачає створення максимальних умов для уникнення зайвих рухів і напруження. Для цього знаряддя і предмети праці розташовують у межах зон оптимальної досяжності і оптимального огляду. На величину фізичного напруження і ступінь економічності робочих рухів впливає скоординоване положення всіх частин тіла працюючого учня відносно знарядь і предметів праці, тобто його робоча поза. Основна вимога щодо робочої пози - повна її відповідність темпу і зонам рухів, а також м'язовому навантаженню в процесі роботи.

Для повільних рухів, коли переважають статичні зусилля м'язів, потрібна фіксація тіла, яка досягається в процесі роботи сидячи. Така поза дає змогу використовувати більше точок опори. Швидкі рухи найчастіше потребують значних траєкторій і допоміжних м'язових зусиль. їх легше раціональніше виконувати стоячи (наприклад, верстатні роботи в машинобудуванні). Ця поза вимагає великих м'язових напружень для збереження рівноваги. Центр ваги при цьому розміщений високо (в області таза), а площа опори мала. Коли людина сидить, площа опори збільшується, центр ваги наближається до площі опори. Проте перебувати тривалий час в одній і тій самій позі не можна, бо настає перенапруження, яке знижує працездатність. Тому найдоцільнішою позою є змінна поза: стоячи – сидячи.

Рис. 2. Приклад зображення зон досягнення на робочому місці учня

Від оснащення і обладнання робочого місця, просторового розміщення предметів залежить і поза працюючого, тобто положення його корпусу, ніг, рук, голови. Неправильний вибір пози сприяє втомленою учнів і негативно впливає на організм.

Рис.3. Визначення основних параметрів робочих поз вчителя

Робочі пози бувають: стоячими, сидячими, лежачими, змінними. Залежно від умов робочі пози поділяють на:

вільні– якщо є можливість у разі потреби переміщувати тіло і його

органи; обмежені– коли необхідно фіксувати якесь певне положення: сидячи, стоячи, лежачи; незручні– якщо доводиться часто нахилятися (але не нижче від пояса), повертати корпус більш ніж на 45 град., піднімати руки (але не вище від плечей);

напружені–коли необхідно нагинатися дуже низько або різко повертатися чи дуже високо піднімати руки, а також працювати стоячи на колінах;

дуже напружені(дуже незручні) – якщо людина працює лежачи,

зігнувшись у тісному місці, до того ж виникає потреба стежити за рівновагою тіла.

Найсприятливіша для роботи вільна поза. Різні робочі пози зумовлюють неоднакові витрати м'язової енергії. Тому, при проектуванні робочих місць учнів, потрібно враховувати:

- робоча зона повинна бути такою, щоб вісь тіла працюючого суміщалася з віссю робочої зони:

- стоячи легше виконувати таку роботу, яка вимагає переміщень і зусиль більш як 100 Н;

- сидячи доцільно виконувати роботу, яка потребує великої точності, підвищеної уваги, а також коли можна працювати обома руками без змін положення тіла при робочому зусиллі до 50 Н.

Висота робочого місця значно впливає на ефективність формування в школярів правильних прийомів праці й додержання раціональних робочих поз. Тому кожне робоче місце обладнують відповідно до зросту учня. Не виконання цих вимог може призвести до неправильної постави, викривлення хребта, зниження гостроти зору, засвоєння неправильних робочих поз і прийомів роботи.

За статистичними даними учні X XI класів мають зріст 137...190см Висота робочого місця за токарним верстатом повинна становити 60% зросту працюючого. Тобто, для учнів низького зросту (137см) висота токарного верстата від підставки до полозків поперечного супорта повинна бути 82см; для учнів середнього зросту (163см) - 98см, для учнів високого зросту (109см) 114см. Для старшокласників, які мають інший зріст, висоту робочого місця регулюють, змінюючи висоту підставки під ноги. Встановлено, що під час роботи за верстаками, висота яких не відповідає зросту на 5см, витрата енергії збільшується на 15%.

2.Оснащення робочого місця

Оснащення робочого місця – це сукупність у його зоні основного технологічного й допоміжного обладнання, технологічної і організаційної оснастки та ін. Конкретна кількісна і якісна характеристика оснащення залежить від багатьох факторів, які можна поділити на дві групи:

1. виробниче - технологічні;

2. біологічні й психофізіологічні.

До основних виробничо-технологічних факторів належать: тип виробництва, технологічне призначення робочого місця, характер трудових функцій, ступінь спеціалізації та ін. Особливість організації робочих місць на різних виробництвах щодо їх оснащення полягає в характері виконуваної роботи і залежить від обладнання. До групи біологічних і психофізіологічних факторів входять антропометричні, психофізіологічні, естетичні, санітарно-гігієнічні, а також ті, що характеризують комплексне забезпечення питань безпечної праці.

Антропометричнавідповідність – це правильно добрані параметри і розміри обладнання, зумовлені анатомічними особливостями тіла людини, його розмірами, масою, можливостями виконувати різні рухи. Біологічнавідповідність досягається максимальною економією трудових рухів; фізіологічна– особливостями органів зору, слуху, нюху, дотику. При створенні умов для різних психофізіологічних процесів, які відбуваються у трудової діяльності, і регламентованих перерв, слід максимально враховувати всі характеристики всіх органів чуття.

Психологічнавідповідність характеризується зниження до мінімуму психологічних і нервових навантажень на організм людини. Психологічна і фізіологічна відповідності тісно пов'язані з естетичною, яка визначається емоційним впливом предмета на оператора. Коли предмет легко сприймається, а його пропорції, колір та інші особливості відповідають змісту предмета, це сприятливо впливає на психологічні функції організму.

Для того, щоб правильно оснастити робоче місце, треба точно знати перелік і кількість предметів, які використовуються у процесі праці. Всі предмети оснастки поділяються на змінніі постійні.

Змінні(тимчасові) предмети оснащення використовують для виконання однієї операції, після чого їх прибирають з робочого місця. До них належать основні матеріали і напівфабрикати, спеціальні пристрої, робочі й вимірювальні інструменти, необхідні для кожної окремої операції і т.д.

Постійніпредмети оснащення використовують для виконання різних операцій, тому вони завжди знаходяться на робочому місці. До них належать: основне і допоміжне обладнання; різні універсальні технологічні пристрої; засоби для підтримання нормальних санітарно-гігієнічних умов та виконання правил безпечної праці; освітлення тощо.

На робочих місцях має бути відповідне організаційне оснащення для розміщення й утримання пристроїв, інструментів, матеріалів, напівфабрикатів, готових виробів, а також різні прилади і засоби контролю.

Вчені – ергономісти вважають, що в оснащенні робочого місця ручними пристроями й інструментами важливе значення мають форма ручок і рукояток ручних інструментів, їхні розміри. У процесі оснащення робочого місця рекомендується враховувати наступні фактори:

1. тривалість використання інструменту протягом робочого часу;

2. зусилля, необхідне для керування машиною чи іншим обладнанням;

3. запобігання ушкодженням руки (пухирів, мозолів, зумовлених великим тиском інструмента на долоню а також необхідністю міцно стискати рукоятки).

Зручні форми рукояток і ручних органів керування сприяють позитивному ставленню школярів до власної виробничої діяльності, забезпечують високу ефективність формування в них загально трудових умінь.

Оптимальними рукоятки будуть, якщо в процесі їх проектування враховуватимуся анатомічна структура руки, спосіб тримання і функціональне призначення інструмента.

Дизайн ручного робочого інструменту.

Важливим елементом будь якого робочого місця є – ручної інструмент. Об’єктом ергономіки та дизайну ручного робочого інструменту являються рукоятки інструментів, які безпосередньо дотикаються до рук працівника. Внаслідок того, що форма рукоятки також визначається формою робочого органу інструменту, до кожного інструменту пред’являються такі традиційні вимоги дизайну, як цілісність та логічність форми.

Проектування ручного інструменту здійснюється на основі антропометричних параметрів руки людини, з урахуванням функціонального призначення інструменту. В таблиці №1 показані амплітуди руху кісті руки та інші параметри. Даними параметрами визначаються також межі руху інструментів. На рис.2 показані ці місця на долоні, який більш за усе торкаються рукояток інструментів. У тих місцях біль за все утворюються мозолі, подряпини, рани тощо. Бажано, щоб у тих місцях навантаження від рукояток було розсерджене на найбільшу площину.

Питанням формоутворення ручних інструментів займається спеціальна наукова дисципліна – хіротехніка. Ця наука вивчає функціональні (з точки зору ергономіці) закономірності формоутворення інструментів. Основною метою хіротехніки, стосовно питання проектування ручних інструментів, є – відповідність інструментів анатомічний будові руки людини, характеру рухаючи процесів та основної меті трудової діяльності. Для цього необхідно проаналізувати характер робочих рухів. Наприклад, форма рукоятки напільника залежить від форми і площі його перерізу та насічки по металу, але обов’язково повинен враховуватись характер поступово-обертових рухів, які виконує працівник у процесі роботи. Шабери мають звичайно, таку ж саму рукоятку, як і звичайний напільник. А це являється невірним, тому що, характер рухів, яки здійснює людина у процесі роботи з шабером являється зовсім іншим, ніж при роботі з напільніком.

Приклади інструментів, рукоятки яких виконані з урахуванням основних вимог хіротехніці (молоток, ключ, ножиці), показані на рис.2. Необхідно відмітити, що дані рукоятки мають також і недоліки: вини складні у виготовленні і підходять не для усіх рук, тому потрібно виготовляти комплекти інструментів, який повинні бути розраховані на різні варіанти розмірів рук людини. Найбільш доцільним є використання круглих або заокруглених рукояток.

Важливе місце у процесі проектування та виготовлення ручних інструментів займає процес оздоблення основних поверхонь рукояток. Усі поверхні рукояток повинні протидіяти появі мозолів та пошкоджень долоні людини. Але потрібно враховувати те, що дуже гладенькі поверхні теж не завжди є доцільними, тому що ковзання такого інструменту в руці працівника вимагає витрати зайвих зусиль для його утримання.

Дизайн механізованого робочого інструменту.

Механізований робочий інструмент відрізняється від ручного наступними факторами:

- швидкістю роботи;

- значною потужністю;

- великою вагою та значними габаритами;

- значним опором з боку матеріалу, що обробляється (який має місце і при роботе з ручним інструментом), а також опору самого інструменту;

- повинен бути більш універсальним та функціональним.

У процесі проектування механізованого інструменту дизайнер повинен обов’язково враховувати усі вказані фактори. Так, для вказаної на рис.3 конструкції електродрилі, художником-конструктором були закладені наступні функції:

- традиційне свердління;

- фрезерування поверхонь;

- шліфування поверхонь;

- використання електродрилі в якості електроприводу для обробки деревини на верстаті.

Виконання цих робочих функції здійснюється за допомогою використання спеціального комплекту робочих насадок та пристосувань до єдиного базису конструкції електродрилі.

Особливу увагу при проектуванні механізованого робочого інструменту слід приділяти та званому «людському фактору». До механізованого робочого інструменту пред’являються ті ж самі вимоги хіротехніці, які пред’являються до ручного робочого інструменту, але потрібно обов’язково враховувати особливості характеру роботи з механізованим інструментом, який у ряді випадків вимагає значного напруження рук та усього корпусу тіла людини (відбійний молоток, бензопила тощо). Дизайнеру потрібно також враховувати те, що механізований інструмент може використовуватися у зовсім різних положеннях (свердління униз, уверх, під різними кутами; шліфування поверхонь розташованих під різними кутами; тощо). В усіх цих положеннях робота механізованого інструменту повинна бути зручною для людини.

На рис.3. показаний спеціальний аналіз основних положень електродрилі, проведений дизайнером з метою визначення розподілу зусиль, який здійснюється у різних робочих положеннях. Висновком проведеного дизайнерського аналізу являється те, що у конструкції електродрилі потрібно ввести ручку, що знімається, упор якої може бути закріплений, як під дрилю та і над нею. Використання ручки, що знімається, набагато полегшує роботу людини у різноманітних потрібний положеннях.

Як і для ручного інструменту, форма механізованого багато у чому залежить від технічних параметрів робочого органу (діаметр свердла, параметри різноманітних насадок, частота обертання тощо). Але різниця виявляється у тому, що у механізованому інструменті між робочім органом і рукояткою розташовується ціла система двіжетелей та передач, що разом створюють єдину, достатньо складну форму. Приблизно за тими ж самими принципами художниками-конструкторами був спроектований електрогвінтовірт.

При конструюванні таких інструментів, як пневматичний відбійний молоток, показаний на рис.3., інструменти для клепки і т.д., особливу проблему представляє боротьба з вібрацією та ударними навантаженнями. В механізованих інструментах для працівників, що здійснюють складання точний механізмів та інших виробів подібного типу, на перше місце виходять точність операції і забезпечення хороших умов для зору тощо. У процесі художньо-конструкторської проробки механізованих інструментів дизайнер завжди повинен знаходити можливості для вирішення не тільки технологічних та ергономічних вимог, але й знаходити цілісну, художньо виправдану форму. На рис. 2., 3. наведені приклади обробки форм інструментів, де велика увага пред’являється кольоровому рішенню, чистоті оздоблення деталей та основних поверхонь.

Рис.3. Конструкції механізованих робочих інструментів

Рис.4. Дизайнерський аналіз основних положень електродрилі

Рис.5. Конструкції ручних робочих інструментів

Для збереження інструментів, пристроїв і готових виробів, на кожному робочому місці мають бути інструментальні тумбочки, столики, підставки, стелажі. Інструментальним тумбочкам слід надавати раціональні конструкції. Це на 3-5% скоротить непродуктивні витрати часу й підвищить продуктивність праці. Особлива роль в організації робочого місця відводиться його оснащенню різними пристроями з техніки безпеки а також пристроями, які забезпечують нормальні гігієнічні умови.

Обслуговування робочих місць.

До основних функцій обслуговування робочих місць незалежно від характеру й особливостей процесу виготовлення виробів у виробничих майстернях належать таки:

Виробничо-підготовча,яка полягає в розподілі робіт, комплектуванні заготовок, деталей, допоміжних матеріалів тощо;

Складська,що передбачає приймання, сортування, маркування,

збереження, облік, видавання різних матеріалів , інструментів тощо;

Інструментальна,яка полягає в забезпеченні робочих місць усіма видами інструментів і технологічних пристроїв, в організації догляду за ними, заточуванні й ремонті;

Налагоджувальна,тобто налагодження і необхідне регулювання виробничого обладнання й оснастки;

Контрольна,що передбачає контроль за якістю продукції, сировини, матеріалів, технічних режимів, інструменту, запобігання браку тощо;

Енергетична–безперебійне постачання робочих місць усіма видами

енергії;

Ремонтно-будівельна- поточний ремонт і утримання в робочому стані приміщень;

Господарчо-побутова–систематичне додержання чистоти й порядку на робочих місцях, забезпечення працюючих водою, спецодягом.

Правильне розв'язання всіх питань комплексного обслуговування робочих місць за всіма функціями сприяє більш раціональному використанню робочого часу і підвищенню продуктивності праці на кожному робочому місці.

3. Фактори впливу на працездатність та втомлюваність людини

фізичних та психологічних факторів виробничої діяльності

Одним з основних завдань по удосконалення процесу виробництва, являється створення таких умов, при яких вплив усіх зовнішніх факторів повинен забезпечувати найбільшу ефективність діяльності при збереженні здоров’я та працездатності людини. Цього можна досягти при врахуванні закономірних змін, яким здійснюються в організмі людини, які вивчаються фізіологією та психологією праці.

Фізіологія праці – галузь науки, яка вивчає і розкриває закономірності фізичних змін функції організму людини у процесі виробничої діяльності.

Психологія праці – галузь науки, яка вивчає і розкриває закономірності психологічних змін, що здійснюються в організмі людини під впливом виробничої діяльності. Ці науки є тісно взаємозв’язаними між собою, тому що вивчають цілісний організм людини.

На людину постійно впивають, як фактори зовнішнього середовища, так і подразники, що створюються самою людиною. Це знаходить відображення у трьох функціях центральної нервової системи: рефлекторної, координаційної та інтегральної. Перераховані функції мають відношення до дієздатності та працездатності людини.

Працездатності характеризує трудову діяльність із кількісної сторони та зв’язана з ефективністю праці. Вона має свої межі, які визначаються кількістю енергії, що може бути витраченою без шкоди організму людини. Дані функції обмежують витрати енергії людини, що зовні відображається у стомленні – зниження сил внаслідок утрати енергії. Стомлення пов’язано з гальмуванням, тобто координаційною функцією.

У процесі трудової діяльності здійснюються не тільки фізичні але і психологічні зміни: покращення та погіршення стану, сприйняття, запам’ятовування, уявлення тощо. Ці поняття являються психологічними категоріями, які разом з фізіологічними функціями формують, визначають особистість людини, його фізичні та нервово-емоційні здібності і можливості, придатність до виконання будь якої діяльності.

Фізичні і психофізіологічні функції необхідно враховувати при здійсненні технічних, технологічних організаційних, соціальних та інших заходів по удосконаленню процесу виробництва. Крім того, необхідно враховувати і емоції людини, який викликаються не тільки безпосередньою трудовою діяльністю, але і виробничими та особистісними взаємовідношеннями у колективі, естетичним оформлення оточуючого середовища.

Послаблення несприятливого впливу психологічних факторів процесу виробництва досягається шляхом зменшення фізичних зусиль, оптимізацією темпу та ритму роботи, вибором раціональної робочої пози, зниженням нервово-психологічного напруження, попередженням монотонності тощо.

Обмеження фізичних зусиль у відповідності до фізіологічних рекомендації, повинно забезпечуватися як за рахунок дозування ваги вантажу, що піднімається, так і з врахуванням загального грузообігу зміни. Беруться до уваги способи перенесення та руху вантажу, характер поверхонь вантажів. Так, наприклад для жінок одноразове піднімання вантажу не повинно перевищувати 20кг, для чоловіків – 50кг.

При дозуванні фізичної праці працюючих, слід враховувати таку фізіологічну вимогу – витрати енергії за одну годину роботи не повинна перевищувати 250ккал. Якщо дана кількість калорії за рахунок інтенсифікації праці, витрачається за набагато менший період часу, то у даному випадку для працівника потрібно збільшувати час на відпочинок. Наприклад, якщо 250ккал витрачається за 50хв, то після такої роботи потрібно надавати по 10хв відпочинку на кожну годину. Для більш інтенсивної роботи встановлюється режим паці та відпочинку, що регламентує не тільки перерву в роботі, а й переключення на інший вид діяльності, який не вимагає значних фізичних зусиль. Усунення негативного впливу значних фізичних навантажень, можна здійснити за рахунок оптимально поєднання динамічної та статичної роботи.

При оптимізації темпу і ритму роботи, слід мати на увазі, що завищений та знижений темпи, послаблюють увагу, знижують точність рухів і ритм роботи, негативно впливає на працездатність людини. Тому темп слід встановлювати в залежності від ступеню фізичного та нервово-психологічного навантаження: меншому навантаженню повинен відповідати більш високий темп, а при збільшенні нервово-психологічного або фізичного навантаження темп роботи повинен знижуватися.

Стосовно окремих ділянок рухового апарату людини, оптимальний темп повинен бути не більше 20% від максимальних можливостей людини, який складає: для пальців -6 рухів за секунду, для долоні - 3 рухи за секунду, для руки – 80 рухів за хвилину, для ноги – 45 рухів за хвилину, для корпусу тіла – 30 рухів за хвилину.

Враховуючи те, що різниця в індивідуальному темпі в людей складає більше 30%, комплексні бригади робітників доцільно комплектувати з людей з приблизно рівними природними темпами.

Для підтримання стійкої працездатності, слід регулювати темп роботи на протязі робочої доби з урахуванням закономірностей її зміни.

Не дивлячись на ряд обмежень у фізичних навантаженнях, на заходи по покращенню оточуючого середовища, в умовах інтенсивної праці на відповідних етапах спостерігається зниження працездатності, з’являється втома. Втома виникає у процесі роботи, пов’язаної з затратою м’язової енергії та при напруженої розумовій праці.

При значних фізичних навантаженнях стан втоми супроводжується зміною біоелектричної активності м’язів, а при напруженої розумовій праці – підвищенням нервової імпульсацій, яку можна визначити за збільшенням серцевих скорочень.

Втома– це явище, при якому процеси виснаження в організмі людини, (в основному в працюючих м’язах) починають переважати над процесами відновлення. Однак втома – процес обратимий. Достатньо людині відпочити визначений час, як вона заново може приступати до роботи на тому ж рівні працездатності. Якщо відпочинку недостатньо для відновлення сили працівника, може розвитися процес перевтоми, який може проявлятися у різних формах.

Попередженню передвчасний втоми працівників та підвищенню ефективності їх праці сприяє правильна організація режиму праці та відпочинку. Дослідження показали, що працездатність та продуктивність праці на протязі однієї зміни є неоднаковою. У процесі виконання роботи функціональний стан працівника та пов’язані з цим якість роботи і продуктивність проходять наступні фази(стадії):

1. Фаза мобілізації, яка характеризується підвищенням тонусу нервової системи и збільшенням активності ряду органів та систем людини;

2. Фаза первинної реакції, яка характеризується зниження майже усіх показників функціонального стану. Ця фаза короткочасна та непостійна;

3. Фаза гіприкомпенсації, за цей час здійснюється пристосування людини до найбільш знайомому, оптимальному режиму виконанню конкретної роботи;

4. Фаза компенсації, для якої характерним є встановлення оптимального режиму роботи органів та відробленою визначеною стабілізацією показників праці;

5. Фаза декомпенсації, під час якої здійснюється погіршення функціонального стану органів та зниження якості роботи;

6. Фаза субкомпенсації, яка характеризується деяким зниженням рівню фізіологічних реакції, послабленням менш важливих функції. Компенсація здійснюється за рахунок найменш важливих (енергетичних та функціональних) процесів.

7. Фаза зриву, для якої характерним є розлад регуляційних механізмів неадекватних реакції організму на сигнали внутрішнього середовища, різке падіння працездатності до неможливості виконання роботи.

В реальних умовах дослідження робочого процесу з урахуванням перерахованих фаз провести неможливо, тому що де яки фази відбуваються при відповідних видах роботи, до того ж мають невелику тривалість. У звичайних умовах виробництва рівень працездатності поділяють на три - чотири етапи.

Перший етап, на якому працівник, «входить» у роботу, називається «впрацуємість». Триває цій етап приблизно від одного до двох годин, на протязі яких продуктивність та працездатність людини збільшуються.

Другий етап – стійкій працездатності, при якій продуктивність працюючого досягає максимального значення та підтримується приблизно на тому ж рівні.

На третьому етапі наступає фаза субкомпенсації, коли працездатність людини починає знижуватися, з’являються перші ознаки втоми. Якщо не зробити перерви у роботи для відпочинку, то наступає четвертий етап, при якому наступає втома.

Після третього етапу потрібно робити перерву на обід, по закінченні якого етапи заново повторюються, але максимальна продуктивність вже нижче ніж була до обіду. Для того, щоб рівень працездатності підтримувався на достатньо високому рівні, потрібно робити перерви у роботі, як у перший, так і у другий частині зміни. Ці перерви є короткочасними тривалістю 5-10 хв.

До передчасної втоми та нервового виснаження призводить також і монотонність у роботі, якщо одноманітна праця набуває характеру автоматизації рухів. До швидкої втоми веде тривала відсутність рухомої активності. Тому при організації трудового процесу необхідно по можливості, виключати одноманітні рухи та операції, тривалістю менше 45 сек. Операції повинні бути укрупненими і включати різні робочі рухи

Тому, для того щоб людина працювала продуктивно на протязі всій зміни, необхідно правильно вирішувати питання організації режиму праці та відпочинку. Основні завдання раціональної організації праці:

- визначення необхідної тривалості робочої зміни;

- визначення оптимальних інтервалів між змінами;

- організація роботи на протяги зміни;

- організація відпочинку між змінами.

Питання для самоперевірки

• Чим пояснюється обмеженість використання робочого положення лежачи?
• Яким чином людина мінімізує енергетичні витрати під час роботи?
• Від чого залежить робоче положення тіла? Чим визначаються різні типи робочого положення?
• Чим відрізняються терміни «робоче положення» та «робоча поза»?
• Яким чином забезпечується оптимальний (раціональний) баланс положення тіла? Як це пов’язано з визначенням «нейтральна поза»?
• Які професійні захворювання є наслідком невірної організації робочого місця?
• Чи можна розглядати нейтральну позу як сукупність нейтральних позицій окремих.
• Дайте визначення умов праці.
• Які чинники впливають на формування умов праці?