Тема 11. Робота і стомлення. Робота і робоче місце
План
- Робота і працездатність
- Втомленість, втома, перевтома
- Робоче місце: класифікація, ергономічні вимоги
- Класифікація робіт
1. Робота і працездатність
Робота і працездатність: загальні відомості
Робота – це здійснення клітиною, органом, системою органів або організмом властивих їм функцій. Людина розумна виконує, як правило, суспільно корисну роботу. Науково-технічний прогрес змінив характер роботи людини. На зміну важкій фізичній праці прийшла праця розумова. Більшість сучасних робітників виконують завдання, що потребують розпізнавання образів, швидкого отримання та переробки інформації, а також здатності розробляти плани і приймати рішення.
Працездатність – це здатність людини виконувати максимально можливу кількість роботи протягом певного (заданого) часу і з певною ефективністю. Працездатність, подібно до роботи, підрозділяється на розумову і фізичну. Виходячи з наведеного вище визначення, розумова працездатність – це здатність виконувати певну кількість роботи, що вимагає значної активації нервово-психічної сфери; фізична працездатність – це здатність виконувати максимально можливу кількість фізичної роботи за рахунок активації опорно-рухового апарата. Природно, фізична працездатність залежить і від стану нервової системи, що керує опорно-руховим апаратом.
Велика кількість факторів впливає на працездатність людини. Це, в першу чергу, стан її здоров’я, рівень тренованості, досвід, фізичний і психічний стан, схильність до даної роботи (тобто талант), мотивація до праці й емоції, стан навколишнього середовища, організація праці.
Важливу роль відіграє оптимальна організація робочого місця, яка дозволяє підтримувати необхідне положення тіла і його сегментів для виконання роботи. Виконання роботи вимагає затрат енергії. Загальна потреба в енергії – це сума основного і робочого обміну. Робочий обмін – це витрати енергії для виконання зовнішньої роботи. Загальна потреба в енергії при розумовій праці дорівнює 2500 – 3200 ккал (10 475 – 13 410 кДж); при механізованій праці або легкій немеханізованій роботі – 3200 – 3500 ккал (13410 – 14665 кДж), при частково механізованій праці або немеханізованій праці помірної тяжкості – 3500 – 4500 ккал (14665 – 18855 кДж), при важкій немеханізованій фізичній праці – 4500 – 5000 ккал (18855 – 20950 кДж).
Розумова робота – це мислення. Розумова робота включає прийом і переробку інформації, її порівняння з інформацією, що зберігається в пам’яті, перетворення інформації, визначення проблем та шляхів їх вирішення, формування мети. Розумова робота тісно пов’язана із членороздільним мовленням, тому що людина має справу не з конкретними предметами, явищами або живими організмами, а з їх символами чи поняттями, що їх позначають. Розумова робота включає розумовий та емоційний компоненти. Розумовий компонент пов’язаний з інтелектуальними здібностями людини; він вимагає обдумування, концентрації уваги. Емоційний компонент включає самооцінку людини як суб’єкта розумової праці, оцінку значущості мети і засобів. Емоційний компонент проявляється чіткими реакціями вегетативної нервової системи та змінами настрою людини, викликаючи виникнення численних емоцій. Емоційні навантаження, нервово-психічне перевантаження викликають стимуляцію симпатичної частини вегетативної нервової системи, що проявляється збільшенням частоти пульсу, хвилинного об’єму серця і дихання, потовиділення.
Фізична робота пов’язана з діяльністю опорно-рухового апарата, основну роль у цьому виконують скелетні м’язи. Якщо завдяки скороченню м’язів змінюється положення частини тіла, то долається сила опору, тобто виконується робота. Робота, при якій сила м’яза поступається дії сили тяжіння і утримуваного вантажу, називається такою що поступається. У цьому випадку м’яз функціонує, однак він не скорочується, а подовжується, наприклад, коли неможливо підняти або утримати на вазі тіло, що має велику масу. За більшого зусилля м’язів доводиться опустити це тіло на якусь поверхню. Утримувальна робота виконується, якщо завдяки скороченню м’язів тіло або вантаж утримується в певному положенні без переміщення у просторі, коли, наприклад, людина тримає вантаж, не рухаючись. При цьому м’язи скорочуються ізометрично, без зміни їх довжини. Сила скорочення м’язів врівноважує масу тіла і вантажу. Коли м’язи, скорочуючись, переміщають тіло або його частини у просторі, вони виконують долаючу роботу, яка є динамічною. Статичною є утримувальна робота, при якій не відбувається рухів всього тіла або його частини. При статичній роботі м’язи скорочуються ізометрично. При цьому відстань не долається, але робота здійснюється.
Працездатність людини. Методи раціоналізації режимів праці та відпочинку
Науковою основою для побудови раціональних режимів праці і відпочинку є динаміка працездатності людини, що відображає вплив на організм всього комплексу умов праці
ФАКТОРИ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ: Психофізіологічні ; Юридичні.
ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ: вік, стать, професійна підготовленість, стан здоров’я, функціональні резерви та можливості, м’язова сила, рухливість, врівноваженість стійкість до агресивного впливу середовища, психічні функції,,індивідуально-типологічні особливості, властивості нервової системи, етнічні особливості ,режими праці й відпочинку, та інші.
ЮРИДИЧНІ ФАКТОРИ ТРУДОВОЇ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ: вік (ст. 188 КЗпП України); рівень освіти (ст. 22 КЗпП України) ; стан здоров'я (ст. 24 КЗпП України) та інші.
ФАЗИ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ: фаза впрацювання; фаза стійкої працездатності; фаза розвитку втоми.
Фаза впрацювання. У період цієї фази відбувається перехід фізіологічних функцій від попереднього виду діяльності людини до поточного. Період цієї фази може тривати від кількох хвилин до трьох годин, – це залежить від характеру праці й індивідуальних особливостей людини. Наприклад, на важкій ручній роботі період впрацювання може складати 20-25 хвилин, при виконанні легкої точної роботи – 1-1,5 години, а при розумовій діяльності – 1,5-2,5 години Фаза стійкої працездатності. У цей період в організмі людини встановлюється відносна стабільність та зниження напруженості фізіологічних функцій. Цей стан поєднується з високою працездатністю. Фаза стійкої працездатності може утримуватися протягом 2-3 і більше годин, це залежить від важкості роботи, віку людини, особистого фізіологічного та психічного стану людини. Фаза зниження працездатності (розвиток втоми). У цій фазі відбувається падіння працездатності, яке триває від кількох хвилин до 1-1,5 годин і характеризується погіршенням функціонального стану організму людини. Як правило, ця фаза починається через 3-4 години від початку роботи
Фізіологічні зміни в організмі під час роботи
Будь-який вид трудової діяльності являє собою складний комплекс фізіологічних процесів, у який втягуються всі органи й системи людського тіла. Величезну роль у цій діяльності відіграє центральна нервова система, яка забезпечує координацію функціональних змін, що розвиваються в організмі при виконанні роботи. Тобто трудова діяльність здійснюється завдяки витратам енергії м’язів, нервів, людського мозку.
В результаті складних хіміко-біологічних процесів енергія, отримувана в результаті розщеплення вуглеводів, використовується для виконання механічної роботи. При цьому кількість кисню, що витрачається на окислювальні процеси в м’язах, може почасти служити показником інтенсивності виконуваної фізичної роботи.
Разом з тим існує киснева недостатність, яка свідчить про відставання споживання кисню під час виконання роботи від потреби в ньому організму, і її величина визначає час відновлювального періоду, коли фізіологічні функції організму поступово повертаються до робочого рівня.
У процесі фізичної діяльності змінюються не тільки м’язи, але й інші органи і системи організму. Наприклад, збільшується об’єм легеневої вентиляції, що обумовлюється як почастішанням, так і поглибленням дихання, причому у тренованих осіб переважає поглиблене дихання. Відбуваються зміни і серцево-судинної системи, де фізичне навантаження викликає зростання хвилинного об’єму внаслідок почастішання скорочень і збільшення ударного об’єму серця. Крім того, м’язова робота викликає, як правило, підвищення верхнього рівня артеріального тиску; нижній же рівень зазвичай зростає лише за порівняно великих фізичних зусиль.
З біохімічних змін крові звертає на себе увагу динаміка цукрової кривої. При виконанні робіт середнього ступеня важкості рівень цукру в крові дещо підвищується, причому підвищений його вміст зберігається деякий час і протягом відновного періоду.
За значних енергетичних витрат є ймовірною поява симптомів, які свідчать про раптове виснаження вуглеводних резервів організму або про недостатню їх мобілізацію.
Функціональний стан людини формується й активно перетворюється у діяльності, справляючи при цьому вплив на успішність її виконання. Цей стан характеризується ступенем актуалізації психофізіологічних ресурсів індивіда, необхідним для виконання поставлених перед ним завдань. Функціональний стан – якісно своєрідна відповідь функціональних систем різних рівнів на зовнішні і внутрішні впливи у процесі діяльності. Стани, які супроводжують комплекси суб’єктивних переживань, є численними: втома, млявість, безсилля – при стомленні; нудьга, апатія, сонливість – при монотонії; тривога, нервозність, переживання небезпеки і страху – за підвищеної емоційної напруженості.
До особливого виду функціонального стану відноситься стомлення, викликане тимчасовим зниженням працездатності під впливом тривалого або інтенсивного навантаження. При цьому працездатність розглядається як потенційна можливість людини виконувати доцільну діяльність на заданому рівні ефективності протягом певного часу, а робоче навантаження – як кількісні характеристики діяльності різних фізіологічних систем або організму в цілому, необхідні для успішного досягнення трудової мети. Навантаження визначається не тільки вимогами діяльності, але і залежить від функціонального стану людини. Розрізняють навантаження:
1) розумове, що залежить від складності та кількості проблемних ситуацій;
2) фізичне, пов’язане із силою, швидкістю, координованістю й інтенсивністю робочих рухів;
3) залежне від суб’єктивної значущості діяльності для людини.
2. Втомленість, втома, перевтома
Втома – це тимчасове зниження працездатності людини внаслідок інтенсивної або тривалої роботи, яке виявляється в зниженні кількісних і якісних показників роботи і погіршенні координації робочих функцій.
СТАДІЇ ВТОМИ: стадія повної компенсації; стадія нестійкої компенсації; стадія прогресивного зниження працездатності.
Стадія повної компенсації, яка близька до фази стійкої працездатності. Характерними рисами її є виникнення початкових ознак втоми, які повністю компенсуються вольовими зусиллями працівника, продуктивність праці зберігається на досягнутому рівні завдяки резервним можливостям організму.
Стадія нестійкої компенсації – характеризується зниженням працездатності, яке вольовими зусиллями працівника сповільнюється, але не виключається. Виникає відчуття стомлення, змінюються психічні функції
Стадія прогресивного зниження працездатності –характеризується швидким наростанням втоми, зниженням виробничих показників, великими функціональними зрушеннями в організмі (сповільнення реакції, порушення координації рухових компонентів діяльності тощо)
Методика встановлення режимів праці і відпочинку:
(а, відповідно, і норм часу) залежить від типу виробництва (масове, серійне, дрібносерійне, індивідуальне), рівня механізації праці робітників, а також від форми організації праці.
ПОКАЗНИКИ ВТОМИ : -суб'єктивні відчуття знесилення, коли людина відчуває, що не в змозі належним чином продовжувати роботу, нестійкість і відволікання уваги порушення в моторній сфері, погіршення пам'яті і мислення, послаблення волі, рішучості, витримки, самоконтролю, сонливість.
-об'єктивні: показники ефективності роботи, зміни в різних фізіологічних системах і психічних функціях.
Будь–яка діяльність, якщо вона є оптимальною для організму за інтенсивністю і тривалістю та відбувається у сприятливих виробничих умовах, позитивно впливає на організм і сприяє його удосконаленню. Ефективність діяльності людини базується на рівні психічного напруження, яка є прямо пропорційною складності завдання. Психічне напруження – це фізіологічна реакція організму, яка мобілізує його ресурси (біологічно і соціально корисна реакція). Під впливом психічного напруження змінюються життєво важливі функції організму: обмін речовин, кровообіг, дихання. В поведінці людини спостерігається загальна зібраність, дії стають більш чіткими, підвищується швидкість рухових реакцій, зростає фізична працездатність. При цьому загострюється сприйняття, прискорюється процес мислення, поліпшується пам’ять, підвищується концентрація уваги. Пристосувальні можливості психічного напруження тим більші, чим вище психічний потенціал особистості. Механізм емоційної стимуляції має фізіологічний бар’єр, за яким настає негативний ефект (позамежна форма психічного напруження). За надмірної інтенсивності чи тривалості виконання робота призводить до розвитку вираженого стомлення,зниження продуктивності, неповного відновлення за період відпочинку. Стомлення – загальний фізіологічний процес, який супроводжує усі види активної діяльності людини. З біологічної точки зору, стомлення – це тимчасове погіршення функціонального стану організму людини, що виявляється у змінах фізіологічних функцій і є захисною реакцією організму. Воно спрямоване проти виснаження функціонального потенціалу центральної нервової системи і характеризується розвитком гальмівних процесів у корі головного мозку.
Втома – це сукупність тимчасових змін у фізіологічному та психологічному стані людини, які з’являються внаслідок напруженої чи тривалої праці і призводять до погіршення її кількісних та якісних показників, нещасних випадків. Втома буває загальною, локальною, розумовою, зоровою, м’язовою та ін. Оскільки організм – єдине ціле, то межа між цими видами втоми є умовною і нечіткою.
Хід збільшення втоми та її кінцева величина залежать від індивідуальних особливостей працівника, трудового режиму, умов виробничого середовища тощо.
Залежно від характеру вихідного функціонального стану працівника втома може досягати різної глибини, переходити у хронічну втому або перевтому. Перевтома – це сукупність стійких несприятливих для здоров’я працівників функціональних порушень в організмі, які виникають внаслідок накопичення втоми.
Основною відмінністю втоми від перевтоми є зворотність порушень при втомі і неповна зворотність їх при перевтомі.
Позамежні форми психічного напруження викликають дезінтеграцію психічної діяльності різної виразності. При цьому втрачається жвавість і координація рухів, знижується швидкість відповідних реакцій (гальмівний тип), з’являються непродуктивні форми поводження – гіперактивність, тремтіння рук, запальність, невластива різкість та ін. (збудливий тип). Обидва типи позамежного напруження супроводжуються вираженими вегетативно–судинними змінами (блідість обличчя, краплі поту, прискорений пульс). До суб’єктивних ознак перевтоми відноситься почуття втоми, бажання знизити ритм роботи чи припинити її, відчуття слабкості в кінцівках. Важке стомлення – крайній варіант фізіологічного стану, що граничить із патологічними формами реакції. За перевтомі порушуються відновні процеси в організмі. Прикмети втоми не зникають до початку роботи наступного дня. При наявності хронічної перевтоми часто зменшується маса тіла, змінюються показники серцево–судинної системи, знижується опір організму до інфекції тощо.
Відомо, що розвиток втоми та перевтоми веде до порушення координації рухів, зорових розладів, неуважності, втрати пильності та контролю реальної ситуації. При цьому працівник порушує вимоги технологічних інструкцій, припускається помилок та неузгодженості в роботі; у нього знижується відчуття небезпеки. Крім того, перевтома супроводжується хронічною гіпоксією (кисневою недостатністю), порушенням нервової діяльності.
Проявами перевтоми є головний біль, підвищена стомлюваність, дратівливість, нервозність, порушення сну, а також такі захворювання як вегето–судинна дистонія, артеріальна гіпертонія, виразкова хвороба, ішемічна хвороба серця, інші професійні захворювання.
Втома характеризується фізіологічними та психічними показниками її розвитку. Фізіологічними показниками розвитку втоми є артеріальний кров’яний тиск, частота пульсу, систолічний і хвилинний об’єм крові, зміни у складі крові.
Психічними показниками розвитку втоми є: погіршення сприйняття подразників, внаслідок чого працівник на окремі подразники зовсім не реагує, а на інші реагує із запізненням; зменшення здатності концентрувати увагу, свідомо її регулювати; посилення мимовільної уваги до побічних подразників, які відволікають працівника від трудового процесу; погіршення запам’ятовування та труднощі пригадування інформації, що знижує ефективність застосування професійних знань; сповільнення процесів мислення, втрата їх гнучкості, широти, глибини і критичності; підвищення дратівливості, поява депресивних станів; порушення сенсомоторної координації, збільшення часу реакцій на подразники; зміни частоти слуху, зору.
Характер втоми залежить від виду трудової діяльності тому, що функціональні зміни в організмі при втомі переважно локалізуються в тих ланках організму, які несуть найбільше навантаження. На основі цього втома поділяється на фізичну та розумову за співвідношенням глибини функціональних змін у різних аналізаторах, фізіологічних системах, відділах центральної нервової системи тощо.
Як зазначено вище, особливістю фізичної праці є те, що вона викликає фізичне напруження організму при виконанні роботи. При сильному напруженні продовження роботи стає неможливим і виконання її автоматично припиняється, а організм одразу переходить у фазу відновлення працездатності. Відновлення сил відбувається інтенсивно й у порівняно короткий період. Тому втому можна розглядати як сформоване в ході еволюції біологічне пристосування організму до навантажень. Однак, залежно від важкості роботи, потрібен певний час на відпочинок.
Помірна розумова праця може виконуватися досить довго. Розумова праця не має чітких меж між напруженням організму під час роботи і переходом у фазу відновлення сил. Втома при розумовій праці виявляється в нервовому напруженні, зниженні концентрації уваги і зменшенні свідомого її регулювання, погіршенні оперативної пам’яті й логічного мислення, сповільненні реакцій на подразники. Нервове напруження впливає на серцево–судинну систему, збільшуючи артеріальний тиск і частоту пульсу, а також на терморегуляцію організму та емоційні стани працівника.
Відновлювальні процеси після розумової праці відбуваються повільніше, ніж після фізичної праці. Несприятливі порушення в організмі працівника часто не ліквідуються повністю, а акумулюються, переходячи у хронічну втому, або перевтому та різні захворювання. Найбільш поширеними захворюваннями працівників розумової праці є неврози, гіпертонії, атеросклерози, виразкові хвороби, інфаркти та інсульти.
Втома викликає у працівника стан, який призводить до помилок у роботі, небезпечних ситуацій і нещасних випадків. Вчені наводять дані, які вказують, що кожному четвертому нещасному випадку передувала явно виражена втома.
Але, як зазначалося раніше, виробнича втома як наслідок впливу на організм працівника трудових навантажень і умов виробничого середовища відіграє, в першу чергу, захисну роль і стимулює відновлювальні процеси. Тому заходи із запобігання втомі ні в якому разі не мають за мету ліквідувати це явище. Вони спрямовані на віддалення в часі розвитку втоми, недопущення глибоких стадій втоми і перевтоми працівників, прискорення відновлення сил і працездатності.
Боротьба із втомою, в першу чергу, зводиться до покращення санітарно–гігієнічних умов виробничого середовища (ліквідація забруднення повітря, шуму, вібрації, нормалізація мікроклімату, раціональне освітлення тощо). Особливу роль у запобіганні втомі працівників відіграють професійний відбір, організація робочого місця, правильне робоче положення, ритм роботи, раціоналізація трудового процесу, використання емоційних стимулів, впровадження раціональних режимів праці й відпочинку тощо.
Для профілактики втоми працівників застосовуються і специфічні методи. Фізіологи обґрунтували умови підвищення працездатності, що сприяють ефективному попередженню стомлення:
•у будь–яку роботу потрібно входити поступово;
•умовою успішної працездатності є розміреність і ритмічність;
•звичність, послідовність і плановість;
•недбалість і квапливість у праці не припустимі;
•фізіологічно обґрунтованим є чередування праці і відпочинку, а також зміна форм діяльності (найбільш ефективним є відпочинок, пов’язаний з активним діяльним станом);
•сприятливе ставлення суспільства до праці (мотивація праці і соціальні умови).
Крім терміну «втома» застосовують і термін « синдром хронічної втоми (СХВ)» – захворювання, що на сьогодні є найбільш поширеними у цивілізованих країнах. Захворювання характеризується тривалою втомою, яка не усувається навіть після тривалого відпочинку. Виникнення СХВ пов’язане з розвитком неврозу центральних регуляторних центрів вегетативної нервової системи та зумовлене пригніченням діяльності зони, що відповідає за гальмівні процеси. Провокуючими факторами захворювання є незбалансоване емоційно–інтелектуальне навантаження та шкідливі чинники фізичної діяльності.
3. Робоче місце: класифікація, ергономічні вимоги
Виробниче приміщення (цех, офіс, лабораторія, зал ресторану, кухня і т. д.) складається з певних робочих місць, тобто самостійних виробничо–господарських одиниць, що виконують окремі фази виробничого процесу або допоміжні функції. Робочі місця повинні бути організовані таким чином, щоб працівник при мінімальних витратах енергії міг досягти найкращих техніко–економічних результатів.
Характерними елементами робочого місця є: праця людини, матеріали і знаряддя праці. Враховуючи, що матеріали і знаряддя праці позначаються загальним терміном "засоби виробництва", можна сказати, що робоче місце визначається як система "людина – засоби виробництва".
На робочому місці протікають виробничі процеси цілеспрямованого впливу людини на матеріал при використанні відповідних машин або інструментів відповідно до заздалегідь передбачених способів обробки. Людина, машина (інструменти) і матеріали повинні бути відповідним чином підібрані, перебувати у відповідному місці і оснащені засобами транспортування.
Підбір людей, матеріалів і машин або інструментів з метою виконання необхідної роботи за мінімальний час і найбільш економічним способом, що дозволяє звільнити людей від важкої або небезпечної роботи, називається організацією праці.
Правильний вибір матеріалу грає дуже важливу роль і може повністю змінити весь хід виробничого процесу. При виборі машин та інструментів слід віддавати перевагу найбільш новим їх видами.
Людина, цілеспрямовано впливаючи на матеріал за допомогою машин та інструментів, створює готовий виріб. При цьому відбувається і зворотний процес – вплив виробничого процесу на розвиток свідомості та психіки людини. До недавнього часу основна увага приділялася, насамперед, підготовці людей до виконання роботи на певному робочому місці. Поворотною точкою в такому традиційному розумінні взаємного пристосування людини та праці стала зміна самої мети, яка тепер визначається, як "пристосування праці до людини".
Організація робочого місця вже давно перестала бути сферою діяльності лише інженера. У цій галузі працюють також лікарі, психологи, фізіологи, педагоги, соціологи, архітектори, дизайнери, фахівці з техніки безпеки.
Таким чином:
Робоче місце – це місце, де працівник повинен знаходитись або куди йому необхідно прибути у зв’язку з його роботою і яке прямо або побічно перебуває під контролем роботодавця.
Також можна сказати, що Робоче місце – це неподільна в організаційному відношенні (в даних конкретних умовах) ланка виробничого процесу, що обслуговується одним або кількома робітниками, призначена для виконання однієї або кількох виробничих чи обслуговуючих операцій, оснащена відповідним устаткуванням і технологічним оснащенням.
У більш широкому сенсі – це елементарна структурна частина виробничого простору, в якій суб’єкт праці взаємодіє з розміщеними засобами і предметами праці для здійснення одиничних процесів праці відповідно до цільової функції отримання результатів праці.
Або, робоче місце — це первинна ланка виробництва, зона прикладання праці одного або кількох (якщо робоче місце колективне) виконавців, визначена на підставі трудових та інших чинних норм і оздоблена необхідними засобами для трудової діяльності.
Організація робочого місця – це результат проведення системи заходів щодо функціонування і просторового розміщення основних і допоміжних засобів праці для забезпечення оптимальних умов трудового процесу.
Основні засоби праці – це основне устаткування, за допомогою якого людина виконує трудові операції (верстати, стенди, промислові роботи, тощо).
Допоміжні засоби праці діляться за призначенням на технологічне і організаційне оснащення. Технологічне оснащення забезпечує ефективну експлуатацію основного виробничого устаткування на робочих місцях (засоби заточування, ремонту, наладки, контролю і т.п.). Організаційне оснащення забезпечує ефективну організацію праці людини шляхом створення зручностей і безпеки в експлуатації і обслуговуванні основного виробничого устаткування. До складу організаційного оснащення входить: робочі меблі (верстаки, інструментальні тумбочки, сидіння і т.п.); пристрої і пристосування для транспортування і зберігання предметів праці (ліфти, піддони і т.п.); засоби сигналізації, зв’язки, освітлення, тара, предмети для прибирання робочого місця та ін.
Класифікація робочих місць
Робочі місця можна класифікувати за наступними ознаками і категоріями.
За ступенем автоматизації трудового процесу :
ü Робоче місце з ручною роботою – трудові процеси виконуються вручну.
ü Робоче місце ручної механізованої роботи – робочі користуються механізованим інструментом із зовнішнім приводом.
ü Робоче місце машинно–ручної роботи – оснащено машиною (верстатом, механізмом), яка працює при безпосередній участі працівника.
ü Машинне робоче місце – основна робота виконується машиною, а управління нею та допоміжна робота здійснюються робочим.
ü Автоматизоване робоче місце – основна робота виконується машиною, допоміжні роботи механізовані частково або повністю.
ü Апаратурне робоче місце – оснащено спеціальним устаткуванням, в якому виробничі процеси здійснюються шляхом впливу на предмет праці теплової, електричної або фізико–хімічної енергії.
За ступенем спеціалізації:
ü Спеціальні – за робочим місцем закріплено від 1 до 3 операцій. Застосовується в масовому типі виробництва, при поточних методах виготовлення продукції.
ü Спеціалізовані – за робочим місцем закріплено від 3 до 10 операцій. Застосовується в серійному виробництві, при партійних методах обробки.
ü Універсальні – на робочому місці може виконується більше 10 операцій. Використовується в одиничному виробництві, при індивідуальних методах виготовлення продукції.
По виконуваних працівником функцій:
ü Робоче місце керівника.
ü Робоче місце фахівця.
ü Робоче місце службовця.
ü Робоче місце робітника.
ü Робоче місце молодшого обслуговуючого персоналу і т.д.
За умовами праці:
ü З нормальними умовами.
ü З важкою фізичною працею.
ü З шкідливими умовами.
ü З особливо важкою фізичною працею.
ü З особливо шкідливими умовами.
ü З високою нервово–психічної напруженістю.
ü З монотонною працею.
За часом функціонування:
ü Однозмінний.
ü Багатозмінний.
За кількістю обладнання, яке обслуговується:
ü Без обладнання.
ü Одностаночні (одноагрегатні).
ü Багатоверстатні (багатоагрегатні, багатоапаратні).
За ступенем рухливості:
ü Стаціонарні.
ü Пересувні.
За професійною ознакою. Наприклад, можна виділити робочі місця бухгалтера, лікаря–терапевта, діловода, теслі, водія і т.д.
Залежно від специфіки трудового процесу можуть бути виділені й інші ознаки класифікації.
Загальні ергономічні вимоги до робочих місць
Які загальні вимоги ергономіки пред’являються до організації робочого простору, зокрема робочого місця?
Перш за все, робоче місце повинно відповідати вимогам безпеки праці. Крім того, воно повинно бути зручним, тобто відповідати антропометричним, фізіологічним і психологічним вимогам, а також типу роботи.
У зв’язку з цим при проектуванні робочого місця необхідно враховувати:
1) робочу позу;
2) простір для розміщення працівника;
3) можливість охопити поглядом всі елементи робочого місця і простір за його межами;
4) можливість вести записи, розміщувати документацію та матеріали, необхідні для роботи.
Робоче місце слід організувати так, щоб працівник міг легко переміщатися в процесі трудової діяльності, здійснювати всі рухи, необхідні для обслуговування обладнання, добре сприймати звукову і зорову інформацію.
Працівника потрібно захистити від впливу небезпечних і шкідливих факторів, при цьому спецодяг та засоби індивідуального захисту, якщо вони використовуються, не повинні заважати роботі. Крім усього іншого працівник повинен мати можливість екстрено покинути робоче місце у випадку, наприклад, аварійної ситуації. Умови для термінового звільнення з робочого місця також необхідно передбачити.
При проектуванні обладнання та організації робочого місця слід враховувати антропометричні показники жінок (якщо працюють лише жінки) і чоловіків (якщо працюють лише чоловіки), якщо ж обладнання обслуговують і жінки, і чоловіки – враховуються загальні середні показники для тих і інших.
Правильна організація зони моторного поля – це далеко не все, чим займається ергономіка. Вона покликана вирішити цілий ряд різноманітних завдань. Існують два основні підходи до їх Розв’язання. Перший передусім розрахований на підвищення ефективності праці, а значить, націлений на пристосування людини до умов роботи. Другий – на створення комфортних умов для роботи, а значить, на пристосування роботи до людини. Як правило, ці підходи співіснують, але одному з них приділяється більше, іншому менше уваги.
На підвищення ефективності праці, безумовно, вплине правильний розподіл функцій між працівником і технічними засобами. Цьому ж сприятимуть такий відбір працівників і така їхня підготовка, що дозволять їм точно, швидко, злагоджено і якісно виконувати необхідні завдання. Разом з тим працівник повинен отримувати достатню та достовірну інформацію про всі процеси, що відбуваються.
Щоб зробити роботу комфортної, необхідно передбачити таке положення тіла працівника в процесі діяльності, що дозволяє економити фізичні сили, рівномірно розподіляти фізичне навантаження. Акустичні, візуальні та інші сигнали повинні легко орієнтуватися, органи керування легко переміщатися, інструменти повинні бути зручними, розташування елементів робочого місця – відповідати логіці дій працівника. Щоб уникнути помилок документація, що регламентує діяльність працівника, повинна бути наочною і доступною сприйняттю. І нарешті, необхідно створити такі умови праці, при яких працівники могли б взаємодіяти один з одним.
Нехтування небезпечно.Помилки при конструюванні робочого місця найчастіше призводять до небезпечних наслідків. Шкідливі для здоров’я пози, надмірна напруження тіла, скутість, брак або надлишок освітлення, незручне розташування органів управління або засобів відображення інформації – це далеко не безневинні слідства нехтування принципами ергономіки. Кожен з цих факторів або тим більше їх поєднання можуть привести до захворювань, психічні стреси, помилкам в поведінці людей, до аварій, псування обладнання, нещасних випадків.
Найбільш важливі результати відповідних досліджень, що носять загальний характер і уявляють собою загальні ергономічні вимоги до організації робочого місця, визначені в наступних стандартах:
ГОСТ 12.2.032–78 «ССБТ. Рабочее место при выполнении работ сидя. Общие эргономические требования»,
ГОСТ 12.2.033–78 «ССБТ. Рабочее место при выполнении работ стоя. Общие эргономические требования».
Вони встановлюють вимоги до робочих місць при виконанні робіт у положенні сидячи і стоячи при проектуванні нового і модернізації діючого обладнання та виробничих процесів. У якості основних можна виділити наступні ергономічні вимоги:
• Конструкція робочого місця і взаємне розташування всіх його елементів повинні відповідати антропометричним, фізіологічним і психологічним вимогам, а також характеру роботи.
• Конструкцією робочого місця повинно бути забезпечено виконання трудових операцій в межах зони досяжності моторного поля.
• Виконання трудових операцій "часто" і "дуже часто" повинно бути забезпечено в межах зони легкої досяжності й оптимальної зони моторного поля.
• Конструкцією виробничого обладнання та робочого місця повинно бути забезпечено оптимальне положення працюючого, яке досягається регулюванням.
• та ін.
Дані стандарти не встановлюють вимоги до робочих місць транспортних засобів, машин і устаткування, що переміщаються в процесі роботи, а також на робочі місця для учнів, що проходять виробничу практику, і військовослужбовців.
Більш детально вимоги до організації робочого місця наводяться у відповідних стандартах. Наприклад:
ГОСТ 22269–76 «Система "человек–машина". Рабочее место оператора. Взаимное расположение элементов рабочего места. Общие эргономические требования»,
ГОСТ Р 50948–2001 «Средства отображения информации индивидуального пользования. Общие эргономические требования и требования безопасности»,
ISO 16121–1:2005 «Дорожный транспорт. Эргономические требования к рабочему месту водителя на маршрутных автобусах. Часть 1. Общее описание, основные требования».
Правильна організація умов праці передбачає раціональне планування обладнання і розміщення постійного робочого місця персоналу з урахуванням психофізіологічних характеристик і антропометричних даних, забезпечення безпеки праці і нормальних навколишніх умов.
Ергономічне проектування робочих просторів і робочих місць проводиться для конкретних робочих завдань і видів діяльності з урахуванням антропологічних, біомеханічних, психофізіологічних і психічних можливостей і особливостей працюючих людей. Воно має створити найкращі умови для:
– Розміщення працюючої людини з урахуванням робочих рухів і переміщень відповідно до вимог технологічного процесу;
– Виконання основних і допоміжних операцій в зручному робочому положенні, відповідному специфіці трудового процесу, і з застосуванням найбільш ефективних прийомів праці;
– Розташування засобів управління в межах максимальних і мінімальних меж простору рухів людини (по ширині, глибині і висоті);
– Оптимального огляду джерел візуальної інформації, зміни робочої пози і робочого положення;
– Вільного доступу до місць профілактичних оглядів, ремонту та налагодження, зручності їх виконання;
– Раціонального розміщення робочого обладнання, безпеки працюючих.
При організації робочого місця повинні бути дотримані такі основні умови:
– Достатній робочий простір, що дозволяє здійснювати всі необхідні рухи і переміщення (облік антропометричних даних);
– Достатні інформаційні зв’язки між працівниками та обладнанням (якщо необхідно);
– Оптимальне розміщення робочих місць в приміщеннях для оперативної роботи, а також безпечні і достатні проходи;
– Оптимальне розміщення устаткування;
– Необхідне природне і штучне освітлення для виконання трудових завдань або технічного обслуговування;
– Допустимий рівень акустичного шуму, вібрацій та інших факторів виробничого середовища, створюваних устаткуванням робочого місця або іншими джерелами;
– Наявність необхідних інструкцій і попереджувальних знаків, що застережують про небезпеки, які можуть виникнути при роботі, і вказують на необхідні запобіжні заходи;
– Надійна індикація відмов електричного живлення апаратури.
При конструюванні та розміщення робочих місць слід передбачати заходи, що попереджають або знижують передчасне стомлення людини, які запобігають виникненню у нього психофізіологічного стресу, а також появу помилкових дій.
Інтер’єр робочого місця
Рішення завдання організації робочого місця повинно проводитися спільно з проектуванням внутрішнього простору (інтер’єру). Інтер’єри робочих приміщень створюються архітектурними формами та оздобленням, колірним рішенням і системою освітлення, що враховують особливості роботи людей; встановлюються технічними засобами та меблями. Всі елементи інтер’єру повинні гармонійно поєднуватися і переслідувати мету оптимізації умов праці.
Внутрішній простір робочого приміщення зазвичай ділиться на три зони: робочу, допоміжну і відпочинку.
Головною функціональною зоною є робоча. Вона обмежується комплексом функціональних елементів робочого місця.
Допоміжна зона необхідна для обслуговування робочих місць і виконання робіт з налагодження і ремонту обладнання. Допоміжна зона охоплює простір, що безпосередньо прилягає до зворотної сторони робочого місця. Площа цієї зони визначається вимогами технології і з урахуванням проходів, що забезпечують зручний підхід до зворотної сторони робочого місця, обслуговування різних його елементів.
Зона відпочинку призначена для психологічної переадаптации людини в процесі короткочасного відпочинку і повинна розташовуватися всередині робочого приміщення таким чином, щоб з неї можна було спостерігати за своїм робочим місцем та обладнанням, що входять до його складу.
З цього призначення випливає двоїстий характер зони відпочинку. По–перше, вона забезпечує короткочасний відпочинок персоналу. Для цього вона обладнується функціональної меблями, форма і стиль якої докорінно відрізняються від раціональної форми елементів робочої зони. По–друге, зменшення психофізіологічного напруження, що виникає у людини в процесі трудової діяльності, зменшення зорові та нервові втоми і підвищення тим самим ефективності його праці. У зв’язку з цим композиція зони відпочинку повинна бути побудована принципово на інших засадах, ніж композиція робочої зони. Вид їх контрасту залежить від характеру роботи людини. При більш спокійній роботі контраст між цими зонами також може бути спокійним. Якщо ж у людини режим роботи напружений і часу для короткочасного відпочинку залишається мало, контраст повинен бути більш різким.
Важливими елементами зони відпочинку в будь–якому випадку є живі куточки природи, що зв’язують персонал із зовнішнім простором, та забезпечують більш близький контакт з природою і сприяють більш інтенсивному відпочинку нервової системи і зорового аналізатора.
Для можливості розміщення і установки основного (робочого) і допоміжного обладнання у відповідності з раціональним плануванням, запобігання скупченню пилу і забезпечення легкості прибирання, а також відповідно до вимоги створення найбільш красивого загального вигляду приміщення його стеля і стіни повинні бути гладкими, без виступаючих будівельних конструкцій. Підлоги рекомендується настилати матеріалами світлого кольору, оскільки вони відображають світло, що дуже важливо при напруженій зоровій роботі. Підлоги рекомендується виконувати в одній колірній гаммі з кольором стін.
При створенні кольорово–світлового середовища в інтер’єрі враховують емоційно–фізіологічний вплив кольору і світла та їх функціонально–естетичну роль в організації простору.
На робочих місцях передбачається загальне і місцеве освітлення.
Рівень освітленості на всіх робочих поверхнях повинен бути не менше 300 лк з коефіцієнтом нерівномірності не більше 0,5.
Для боротьби з монотонністю роботи в приміщенні бажано передбачити динамічне (таке, що змінюється у часі) освітлення. Для цього світильники загального та місцевого освітлення повинні мати плавне (ручне або автоматичне) регулювання сили світла, яке забезпечує можливість зниження освітленості робочих поверхонь до 30 лк.
Розміщення світильників повинно виключати можливість засвічення екранів комп’ютерів. Тому світильники по можливості слід ховати в поглиблення стелі, прагнучи використовувати відбите розсіяне світло. З їх допомогою нерідко вирішується і композиція стелі. У разі підвісних світильників їх забезпечують ковпаками, що розсіюють світло і захищають очі від прямого попадання світла. При цьому потрібно прагнути до вилучення максимуму декоративного ефекту.
У забезпеченні відповідності конструктивних особливостей робочих місць з характеристикам людини важливу роль відіграє технічна естетика. Художня форма технічних об’єктів є продуктом спільної роботи інженера, психолога і художника. Виразними засобами технічної естетики є: художня форма, функціональний колір і світло, просторова композиція.
Цими засобами можна вплинути на діяльність людини і підвищити її ефективність, виявити функції тих чи інших елементів апаратури, привернути до них увагу человекп, полегшити операції прийому і переробки інформації, поліпшити концентрацію і переключення уваги, підвищити швидкість сприйняття і економічність керуючих дій, поліпшити їх пластику і координацію, нейтралізувати відчуття спеки або холоду, зняти монотонність або напруженість роботи, тощо.
Фізіологічні та естетичні вимоги
В процесі праці у людини підвищується діяльність зорово–мозкового апарату, активізується моторна сфера, в результаті чого людина втомлюється і перевтомлюється. Це різко знижує увагу, порушує точність і координацію рухів, з’являються дефекти в роботі, різко знижується продуктивність праці. Тому створення найбільш сприятливого середовища для трудової діяльності людини, всебічної пристосованості техніки до людини, особливо в небезпечних зонах різних виробництв, має величезне значення.
Всі речі, які беруть участь у праці, можна розділити на три групи: 1) предмети праці; 2) знаряддя праці, 3) речі, що створюють обстановку, умови праці.
Досконалі у функціонально–технічному та естетичному відносинах, ці групи не тільки полегшують працю, підвищують її продуктивність, а й впливають на творчу задоволеність, роблячи працю радісним, змінюють ставлення людей до праці і виробництва, створюють умови для появи нових відносин. У цьому полягає головна мета впровадження методу художнього конструювання в промисловості при використанні всіх наукових досягнень, у тому числі і ергономіки.
Крім знання антропометричних розмірів людського тіла, художнику–конструктору необхідно знати анатомо–фізіологічні особливості, а саме: функціональні можливості м’язів, величину прикладених зусиль, розподіл маси людського тіла, анатомію внутрішніх органів, особливості їх функціонування в залежності від пози людини тощо Пов’язуючи антропометричні дані з функціональними та фізіологічними можливостями людського тіла, тобто з особливостями його моторики, відзначимо деякі принципи комплексу рухів людини в процесі праці :
– Рухи повинні бути простими і ритмічними;
– Кожен рух має закінчуватися в положенні, зручному для початку наступного руху;
– Попередні і наступні рухи повинні бути плавнопов’язані;
– Безперервні криволінійні рухи рук відбуваються швидше одиночних рухів з раптовою зміною напрямку;
– Обертальні рухи швидше поступальних;
– Горизонтальні рухи рук швидше і точніше вертикальних;
– Динамічна робота рук протікає більш координовано в положенні стоячи, проте в тих випадках, коли дозволяє технологія, точні рухи краще і краще виконувати сидячи.
– Рухи, що виконуються однією рукою, відбуваються найбільш точно і швидко під кутом, рівним 60° до напрямку прямо вперед, а рухи, що виконуються обома руками одночасно, – під кутом близько 30°.
– Найменш втомливими є рухи в межах оптимальної зони, тобто в межах робочого простору, обмеженого дугами, що описуються руками робітника.
Конструктори повинні віддавати перевагу таким інженерним рішенням, які дозволяють споживачам швидко освоїтися з даним виробом. Іншими словами, люди заздалегідь очікують, що пристрої діють «певним чином». Такі «очікування» часто називаються стійкими стереотипами. Типовим прикладом може служити водопровідний кран. Люди звикли, що обертання водопровідного крана вліво (тобто проти годинникової стрілки) збільшує потік води, а обертання вправо перекриває воду. Оскільки подібні стереотипи існують, бажано і надалі дотримуватися їх!
При конструюванні багатьох виробів може й не бути очевидних стереотипів. Якщо конструктор в цьому не переконаний, доцільно зробити досвід на значному числі «типових» споживачів, щоб упевнитися в тому, що при користуванні новим виробом не виникнуть непорозуміння.
Характерні стереотипні реакції людей:
ü Люди звикли, що поворот крану, який регулює потік рідини, за годинниковою стрілкою зменшує або зупиняє потік, А проти годинникової стрілки – збільшує його;
ü На відміну від цього ручки електричних приладів при повергненні за годинниковою стрілкою зазвичай включає або збільшує струм. А проти годинникової стрілки – вимикає або знижує його;
ü Певні кольори пов’язані з правилами вуличного руху та сигналами безпеки;
ü Під час керування транспортним засобом водій звик, що при повороті органу управління направо або за годинниковою стрілкою машина також повертає праворуч, і навпаки;
ü При сприйнятті кольорів та їх відтінків у людей часто вникають асоціації з кольором неба і землі. Так, наприклад, світлі відтінки і блакитний колір асоціюються з небом або з рухом «вгору», навпроти, темні відтінки, а також зелений та коричневий колір асоціюються з землею або з рухом «вниз»;
ü Людина звикла, що віддаленні предмети здаються менше за розміром;
ü Холод асоціюється з блакитним або синьо–зеленим коліром, а тепло – з жовтим або червоним кольором;
ü Дуже голосний і швидкозмінний звук, а також дуже яскраві і такі, що дуже швидко миготять, світлові сигнали викликають почуття небезпеки та хвилювання;
ü Дуже великі або темні об’єкти викликають асоціацію з чим–то «важким»; маленькі і світлоокрашені об’єкти – навпаки, асоціюються з чимось легким і невагомим. Великі і важкі об’єкти звично бачити знизу, а маленькі легкі предмети – наверху;
ü Зазвичай людина очікує почути звуки мови поруч, приблизно на рівні голови;
ü Людина звикає до сидінь певної висоти.
Розміри робочої зони залежать від конструктивних особливостей машини, що обслуговується, і визначаються експериментальним шляхом за допомогою макетів і моделей чи у процесі проектування за допомогою прийомів соматографіі.
Так, в ній було визначено, що підняття і переміщення вантажу до 6 кг вважається легким фізичним навантаженням, 6 ... 15 кг – помірним, 15 ... 30 кг – середнім, 30 ... 50 кг – важким.
Зір. Дизайнеру, архітекторові, інженерові та іншим фахівцям у галузі художнього конструювання необхідно знати межі і основні риси зорового поля, величина якого визначається анатомо–фізіологічними особливостями зорового апарату людини.
Зорове поле поділяється на кілька зон: зона зорового спостереження (1,5 –3°), зона миттєвого зору (близько 18 °) і зона ефективної видимості (близько 30°). Кут зони огляду відповідає куту повороту голови. Кути повороту голови на 45° у горизонтальній і на 30° у вертикальній площині не викликають надмірної напруження.
Крім кордонів зорового поля і його зон необхідно також враховувати інші закономірності зорового сприйняття, а саме:
1. Розрізнювальна чутливість ока різко зменшується від центру до периферії:
2. Кольоровий зір здійснюється за рахунок центральних областей сітківки ока, ахроматичний – за рахунок периферичного зору.
3. Монохроматичні кольори в рамках зорового поля сприймаються в різних межах: жовтий і блакитний мають найбільш широкі межі, червоний і зелений – вузькі.
4. По мірі пересування до периферії зорового поля деякі кольори змінюються: червоні і зелені – жовтіють, пурпурові – синіють.
5. На великій відстані найгірше сприймається синій колір.
6. Рухливі об’єкти периферичним зором сприймаються значно краще, ніж нерухомі.
7. Око людини може візуально сприймати одночасно об’єм у межах 5 – 7 окремих об’єктів.
На підставі вже встановлених загальних фізіологічних закономірностей руху очей дизайнеру, архітекторові, інженерові та іншим фахівцям необхідно знати наступне:
а) горизонтальні рухи очей швидші, ніж вертикальні;
б) вертикальні рухи очей надають більше втоми, ніж горизонтальні;
в) точніше оцінюються горизонтальні пропорції і розміри виробів, ніж вертикальні, а отже, ритмічність в горизонтальній площині сприймається чіткіше, ніж у вертикальній;
г) очі, будучи фізичним тілом, мають певну інертність, внаслідок чого прямолінійні контури сприймаються легше, ніж ламані. Однак це не означає, що необхідно уникати різких контурів;
д) стрибкоподібна моторика очей певною мірою підказує доцільність застосування ритмічних композицій.
4. Класифікація робіт
Для Розв’язання проблем, пов’язаних з організацією робочих місць можна використовувати наступну класифікацію робіт:
ü ручна робота;
ü робота з застосуванням інструментів;
ü робота з застосуванням машин;
ü автоматизована робота.
При виконанні ручної роботи (вантажно–розвантажувальні роботи, сортування, зміна деталей механізмів, заправка ємностей і т. д.) людина отримує інформацію про її протікання за допомогою органів чуття. Ця інформація переробляється в центральній нервовій системі, внаслідок чого людина може коригувати свої подальші дії. У цьому процесі особливу роль відіграє зворотній зв’язок. Таким шляхом вдається відкоригувати робочий процес відповідно до вимог, що виникають в процесі роботи.
Під терміном "інструменти" розуміють не лише найпростіші знаряддя праці, а й складні машини, які приводяться в дію самим працівником без використання сторонньої енергії. У цьому випадку теж існує зворотний зв’язок, що дозволяє працівникові так організувати свої рухи, що б пристосувати їх до існуючого в даний момент станом оброблюваного виробу.
При роботі із застосуванням верстатів крім інформації, що надходить при спостереженні за оброблюваним матеріалом, використовується додаткова і найбільш значуща інформація, яка надходить від вимірювальних приладів. Робота людини в цьому випадку полягає в установці і знятті оброблюваних предметів, а також у безперервному контролі показань вимірювальних приладів і відповідної перенастроюванні органів управління.
Автоматизована робота проводиться без участі людини, роль якого зводиться до контролю за роботою автомата, до його запуску або зупинці. У цьому випадку зворотний зв’язок через органи чуття не використовується, оскільки вона вже закладена в самому автоматі.
Здібності, вміння та знання людини можна умовно розділити на 4 групи, що дозволяє підгледіти ті зміни, які відбуваються в них по мірі підвищення рівня механізації та автоматизації виробництва:
1. Моторні здібності (фізичні можливості та енергія, що витрачається при рухах).
2. Спритність (фізична вправність при поводженні з інструментами та оброблюваними матеріалами).
3. Професійні знання (рівень знань, необхідний для використання машин та інструментів при обробці матеріалу).
4. Загальний рівень теоретичних знань (сума відомостей про природу, техніці та суспільстві).
При виконанні ручної роботи людина, перш за все, використовує свої моторні здібності і спритність. Знання про інструменти та фізико–хімічних властивостей оброблюваного матеріалу необхідні йому в незначній мірі, а теоретичних знань взагалі не потрібно.
Аналогічне співвідношення здібності, вміння та знання відзначено і при роботі із застосуванням інструментів.
При виконанні роботи на верстаті потреба в моторних здібностях виявляється менше, зате вельми необхідними виявляються спритність і глибшим, ніж у першому випадку, рівень професійних знань. Крім цього з’являється потреба у теоретичних знаннях.
Найбільш глибокі зміни у кваліфікаційній структурі працівника наступають при роботі з автоматами. При цьому знижується необхідність в моторних здібностях і теоретичних знаннях
Відповідно до прийнятої класифікації видів навантажень при роботі вони поділяються на фізичні і психічні. Фізична робота має дві форми: динамічну і статичну. Динамічна робота виражається в переміщенні тіла людини або його окремих частин у просторі, статична робота протікає в умовах постійної м’язової напруження. Психічна робота також виступає в двох формах: у вигляді розумового навантаження (напруження уваги, процеси мислення) або у вигляді емоційної напруження.
Залежно від виду роботи співвідношення цих навантажень в значній мірі змінюється (див. рис.1).
Рисунок 1. Співвідношення між видом навантаження та типом роботи
При ручній роботі переважає динамічне навантаження, яке при повній автоматизації зменшується і теоретично досягає нуля. Зате в міру автоматизації виробництва зростають статичні навантаження, зумовлені необхідністю дотримання певної пози, але при цьому вони не досягають рівня динамічних навантажень.
Психічне навантаження наростає, лінійно досягаючи максимуму при роботі на верстатах (машинах), а потім швидко спадає в міру збільшення автоматизації виробництва. З графіка видно, що при роботі з автоматами потрібно така ж розумова робота, як і при ручних видах роботи.
Питання для самоперевірки
- Робота і працездатність: надайте загальні відомості.
- Розкрийте питання щодо фізіологічних змін в організмі під час роботи.
- У чому полягає різниця між поняттями «втомленість», «втома» і «Перевтома»?
- Які умови сприяють попередженню стомлення?
- Порівняльний аналіз різноманітних визначень робочого місця
- Класифікаційні ознаки, за якими розглядаються робочі місця
- Де визначаються і що містять загальні ергономічні вимоги до організації робочого місця?
- Фізіологічні та естетичні вимоги до робочих місць
- Яким чином класифікуються робочі місця?