ЛАБОРАТОРНО-ПРАКТИЧНА РОБОТА

Тема: «Символи води на писанках»

Мета: засвоєння знань про роль води у світотворенні, очищення через воду, шанування води у народі; про знаки води на писанках; формування вмінь написання писанок із символами води.

Матеріали та інструменти: простий олівець, видутки білих курячих яєць, анілінові фарби, пластикові ложки (для кожної фарби), серветки паперові, м’які бавовняні ганчірки (для кожної фарби), оцет, писачок, віск бджолиний, свічка парафінова, сірники.

Порядок виконання роботи:

1. Ознайомитись з теоретичними відомостями роботи.
2. Виготовити писанку із символами води.

Теоретичні відомості:

За стародавнім міфом, колись не було ні неба, ні землі, а тільки синє море. Українські колядки донесли до нас оповідь про світове дерево, яке внесло лад у море – первісний хаос:

«Що ж нам було з світа початка?

Боже ж наш!

Не було нічого. Їдна водонька,

На тій водоньці їдне деревенько...»

(«Золотослов»).

За всіма міфами стародавніх народів небесне склепіння утворювала вода. В стародавніх легендах, сказаннях оповідається, що й земля лежить на воді, а сонце в кінці дня опускається у воду, купається і тому завжди вранці свіже, світле і бадьоре. Про води, моря, ріки, озера, джерела, криниці, безодні та дощі створені численні казки, прислів'я та дотепи, У багатьох ріках, джерелах, озерах воду вважали чарівною... і силам тих вод приносили в жертву живих істот, інколи й людей, а найчастіше – півнів. І суд у давнину часто творився на воді: обвинуваченого кидали в воду. Утопиться – визнавався винним, а не втопиться – невинним...

У давніх колядках знайшло своє відображення уявлення про вододіл між цим і тим світом. Колядники, прийшовши до господи (а за різдвяними личинами стоять вихідці зі світу померлих предків), оповідають родині, як вони довго блукали болотами перебродили річку, намочили ноги. На той світ у казках можна потрапити через криницю, річку. Купання у таких водоймищах, пиття з них, проходження через них надає героям надлюдських властивостей, дарує йому надзвичайні знання, прилучає до вічності.

Вірування про воду як шлях на той світ відбилися на стародавньому обряді поховання, коли мерців клали в човен, а цей човен або пускали на воду, або спалювали підвішували на дереві, виставляли на помості. Це повинно було прискорити переправу на той світ. На Великдень кидали на воду шкаралупки з крашанок, примовляючи: «Пливіть через тумани, де живуть брахмани». Таким чином повідомляли предкам, коли їм слід святкувати свій Мавський (Навський) Великдень, Вода в уявленнях предків була матір'ю всього живого. Давня українська легенда повідомляє: «Цар Вогонь і цариця Водиця світ сотворили». Вода вважалась втіленням жіночого життєдайного начала, родючих сил природи. Загалом же вода символізує жінку чи дівчину, кохання до них.

У далекі часи вода й вогонь були «великими і незамінними святителями». На початку кожної пори року пращури наші мали свята на честь Сонця-вогню і води. Ці стихії, за віруваннями, мали необмежені сили й властивості: проганяти й відвертати лихі сили, надавати силу матері-землі для родючості, для високих урожаїв та приплоду, подавати здоров'я та силу людині, радість, добробут та багатство. На другий день Великодня – Обливаний Понеділок – по всій Україні існував обряд обливання водою – очищення. Коли навесні дівчина і хлопець будуть облиті водою, – будуть влітку дощі, буде урожай, «облиті будуть» цілу весну й літо, будуть чисті, здорові, сильні, розумні... Дівчина одружиться з вимріяним хлопцем, а хлопець зі «своєю» дівчиною.

Образ води в українському фольклорі надзвичайно багатогранний. Вище мовилось про те, що вода є посередником між білим світом і світом померлих, і про уявлення предків, де вода виступає первісним наповнювачем світу – ще до створення землі і сонця тобто вода в такому випадку є ознакою хаосу, антисвіту – протилежності білому світові. Таку воду населяє всяка нечиста сила, на таку воду і в замовляннях посилають хвороби. Це всілякі «сирі місця» зі стоячою водою, трясовиною, болота, Вода може використовуватись як на благо людині (для ліків, виливання переляку, очищення), так і на зло (коли рідина стає засобом для перенесення хвороб, заклять).Вода також нерідко використовувалась для розкриття майбутнього - на ній ворожили з воском, перснем та ін.

Ще з кам'яної доби до нас дійшли різноманітні глиняні вироби зі знаками дощу. Це – паралельні прямі або зигзагоподібні лінії, що можуть бути розташовані як вертикально, так і горизонтально: при цьому лінія, від якої відходять дощові потоки, позначає Небо. Небо також позначалось колом або овалом. Лінії позначали воду як земну (річки, озера), так і небесну (мал. 1).

Мал. 1. Графічне зображення символів води на писанках.

Жива вода – це вода неймовірно сильна, животворна, з'являється в образі весняного дощу, що пробуджує, воскрешає землю від довгого зимового сну. Віра у живу воду 6vna у всіх індоєвропейських народів, у сказаннях подано, що жива вода є в тридесятім царстві між двох високих гір, що щохвилини то сходяться, то розходяться... Живу воду за тими віруваннями, приносить гроза, грім, вихор або птиці – ворони, соколи, орли та голуби Хто вип'є живої води, у того прибуває неймовірна сила. Тому з першим громовим дощем усі намагаються скорше вмитися, щоб набрати сили від живої води.

Мертва вода – це вода, яка стягує рани, з'єднує роз'єднані частини тіла, але не оживляє. Для оживлення треба скропити живою водою. Мертва вода, як і жива, приходить з неба з дощем, громом, вихром.

Вода свята – це освячена вода, в стародавні дохристиянські часи воді надавали творчої і божественної сили.

Старі люди завжди п'ють воду з непокритою головою, а перед питтям перехрестяться Земна вода поєднана з небесною, тому, умилостивляючи земну, будемо мати і небесну, тобто дощ. Можемо зробити висновки, що вода – один із найдавніших символів українського фольклору, який навіть увійшов у підсвідомість людей образом Праматері всього живого яка, пронизана золотим стовпом (світовим деревом), зродила світ, і є кров'ю землі, всеплодющою силою, зберігаючи пам'ять про первісну хаотичну воду й поєднуючи з уявленнями про світ померлих як антисвіт (тобто світ, де все навпаки: не лад, а хаос не світло, а темрява, не симетрія, а асиметрія), предки надали річкам і воді взагалі властивості бути посередником між живими і мертвими і в той же час можливості передбачати майбутнє, бо вода є причетною до вічності. Вода є рубежем між життям і смертю, між двома станами людини: до шлюбу і після. І, що найголовніше, вода символізує силу дівчини і жінки – земних відображень Води-Праматері, господині Всесвіту.

Ще з кам'яної доби до нас дійшли різноманітні глиняні вироби зі знаками дощу у вигляді зигзагоподібних або прямих ліній, що відходять від горизонтальної смуги. Це дощові потоки, які виходять з неба. Такі знаки дощу бачимо на багатьох народних писанках. Ці знаки називають «гребінці», «грабельки». Так, наприклад, на писанці з Вороніжчини бачимо, що дощова вода, що виходить з неба, призначена для насіння, яке має прорости, а на писанці з Київщини в основі грабельок лежать трикутники, саме так позначали дощові хмари, які дають вологу.

Мал. 2. Символи «Гребінці» та «Грабельки» на писанках.

Небо також може позначатися колом або овалом. Писанки з такими знаками зустрічаємо на Поділлі та в Центральній Галичині. Зигзагоподібні чи хвилясті лінії, якими позначається вода земна (річки, озера) та небесна (дощ), можуть розташовуватись горизонтально чи вертикально, як це ми бачимо на писанках із Львівщини та з Лемківщини (мал. 3).

Мал. 3. Зигзагоподібні та хвилясті лінії на писанках Львівщини та Лемківщини.

Поширеним знаком на писанках є «безкінечник» або «меандр». Цей знак ще називають «хвилька» або «вужик» (мал. 4). Хвиляста лінія, що не має ні початку, ні кінця, символізує безкінечність і ритмічність руху води, життя, усього світу. Цей символ є оберегом від злих сил, які, за повір'ям, одного разу потрапивши в цю безкінечну лінію, будуть вічно кружляти по ній і ніколи вже не зможуть зашкодити власнику писанки.

Мал. 4. Символ «Безкінечник» на писанках.

Контрольні питання:

1. Розкрийте роль води у народних віруваннях.
2. Охарактеризуйте знаки води на писанках.